Трохи думок

Всім привіт, хто вирішив почитати цей текст. Тут буде про мою невеличку подорож, визнання в любові до Харкова і милого риженького котика. 

Попередження: дуже незв'язно і про все підряд, гарно писати я не вмію

Отже про подорож, я з Харкова, але через два місяці після початку повномаштабної війни виїхала з сім'єю під Полтаву... ойойо стоп
Я ніфіга не з Харкова. Почнемо спочатку.

Я з під Дебальцева, народилась у Донецьку і до 12 років жила там своє щасливе дитяче життя, аж до того як по нас не почали лупити російські ракети.
Згодом думала, що моя дитяча пам'ять зітре той день, як поганий спогад, і мозок буде блокувати те все. Але ні, пам'ятаю дуже гарно, може не так вже і злякалась. Но це вже інша історія...

Так от, в 2014 мої батьки поїхали до Києва, щоб вберегти нас з малою сестрою, а потім до Харкова, бо знайшовся хоч якийсь нормальний варіант роботи.

Так я опинилась в Харкові. 

І як би я то не сумувала за домом, в Харкові було класно, він дуже добре мене прийняв і став "другим життям", новим подихом, подарував мені друзів, величезну купу спогадів, сховав від куль, подарував навчання і знання, коханого хлопця і навіть дозволив зробити перший крок і з'їхати від батьків, щоб стартувати доросле життя.

Я думала, що доросле, бо ми з'їхали аж за 15 хвилин пішки від маминої квартири!!! 
Але лишались "під боком", навідувались в гості, забирали по черзі малих брата і сестру до нас з ночівлею, готували їсти разом о 12 ночі, разом ходили скуплятися, могли поїхати в Мак посеред ночі, прогуляти універ і провалятись вліжку до обіду. Я почала розроблювати свій великий бізнес-план по створенню онлайн-магазину зі стікерами і кайфувала від життя. Бо найбільшою моєю проблемою було швидко прибратись допоки не завітали батьки і здати сесію.

Так ми кайфували аж майже 2 місяці, а потім зранку я прокинулась в холоднім поту, бо почула вибухи, (ось звідси це доросле життя з дорослими рішеннями і почалося) але я вже розуміла що це, і що робити далі, хоча впершу чергу написала тату чи він чув.

Далі почалась наша подорож по підвалу нашого дому, заклеюванні вікон, закладанню вікон в підвалі мішками з піском, і знесенню картонок і пледів вниз, щоб лягти спати. 

В квітні поїхали під Полтаву, бо малі вже були залякані занадто, їм треба було перепочити. 
А потім доля склалась так, що нам довелося переїхати на Західну Україну. Я тут була один раз в своєму житті, лазила на Говерлу, ну і все.
Тепер ми тимчасово тут живемо, і перше враження в мене: "тут дивно". Але якщо скіпнути все погане, тут дуже щирі люди і дешева (в порівнянні з Харковом) лохина. Тепер про котика, ми з малим братиком сьодні ходили в школу, а на зворотньому шляху натрапили на ринок і купили лоточок лохини за 60грн!!! 60грн - камооооон. Не 250, не 100, а 60. І от йшли додому і зустріли це маленьке риже чудо, і я вже готувалась нити хлопцеві як нам тре його забрати, аж поки не поняла, що він домашній, бо нас підбіг маленький хлопчик, який мабуть подумав що ми крадемо його кота 😂😂
Прикріплю нижче світлинки малечі)

От і все, великий незв'язний текст, але я більше писала його мабуть для себе, як просто вирій думок, ну і показати котика хотілось
Якщо ви до сюди дочитали, то я навіть не знаю ахахахах, дякую)