У будь-якому поході є баба-нитік. Я не знаю, звідки вони беруться, але навіть якщо найретельніше підбирати команду, все одно, хоч одна та прокрадеться. Як правило, це нова дівчина якогось дуже хорошого хлопця, без якого похід буде не похід. Думаєш, най вже буде, доведеться потерпіти.

І зараз так само. Їй завжди щось не так. Рано-вранці, коли всі вже готові і стоять з рюкзаками, бо ще увечері домовилися вийти в гори по холодку, ця баба ще спить, але без неї піти не можна, бо кльовий хлопак не може кинути свою даму. Всі топчуться, чекають поки вона прийме душ і нафарбує вії, тому що вона не вона без макіяжу.

Потім вона пів-дороги до гори стогне, що для неї ранок не ранок, поки вона не вип’є свіжозмеленої кави, вона просто не може без кофеїну впускати в себе новий день.

Сидимо п’ємо каву у придорожньому кафе, сонце починає палити і вся компанія потроху закипає.

Певну частину шляху вона стогне, що «Серьожечко, я наділа не ті чоботи», а в горах брудно, йшов дощ і тепер білі вставки на її чоботях перестануть бути білими, а їй жаль її чоботи, бо для її ніжок важко підібрати взуття, у неї високий підйом, в дитинстві вона хотіла стати балериною, але там якісь жахливі інтриги були, так що не склалося (певно, до першого тренування не подавали каву).

Вся компанія знову чекає, доки вона зганяє назад у готель і перевзується у щось менш гламурне.

Коли всі сунуть свої розпалені тіла у гірське льодяне озеро і лягають на спину, щоб бачити небо і гору, що нависає над ними, вона пробує пальчиком воду і верещить на усю долину:
- О боже мій, як же холодно, це ж сущий лід! Серьожечко, я просто не можу сюди залізти! Зводить ногу, Серьожечко, у мене зводить ногу!
«Ой, павук!», «Ой, стомилася!» , «А може ми вже туди не підемо? І так зрозуміло, що тут кругом одне і те ж саме – скелі і скелі».

До середини дня вже хочеться її придушити разом з Серьожечкою (не такий вже він і незамінний, наступного разу чорта з два візьмемо його з собою, якщо тільки він просто зараз не скине свою дівку з урвища нахер). Команда починає розпадатися на тих, хто хоче продовжувати йти та тих, кому жаль цю дамочку – ну не кидати ж її тут, не по-пацанськи воно. Разом так разом.

А баба, відчувши підтримку, починає волати і нити з подвоєною силою.
Пізно уночі на привалі не витримую і все ж задаю Серьожі головне питання:
- Нащо? Навіщо вона тобі? Ти розумний, класний, а ця жаба - квінтесенція усього примітивного, що коли-небудь породжував світ.

І Серьожа відповідає, чесний і класний, як і завжди:
- Розумієш, з нею легко бути чоловіком. Відігнав павука – і ти принц. Обійняв-зігрів після купання – і ти король. А як бути справжнім чоловіком поруч з вами?
А ніяк.
Ви ж коняки.

(с) Жука Жукова