Щож, поговоримо про дивну "руську душу")) тут буде про їх обожнюванного Петра та Катерину, при народженні Марту. Хоча Марта і в душі не відбивала дубу скільки буде три плюс два, але завжди розуміла коли їй потрібно мовчати, а коли можна відкрити рота і з якою саме оральною метою. Вона ніколи не зойобувала Петра, і була єдиною, хто міг стримувати Довгодовбня коли він скаженів як виїбанний в сраку чортяка.  Марта нутром відчувала свого господаря і нічого не вимагала навзаєм.
Саме тому у 1705 році Петро відправляє свою коханку до Прєображенського. Там Марта близько знайомиться із сестрою Петра та родиною Меньшикова.  Поступово вона стає вхожа в найближче оточення Петра і швидко перетворюється з безіменної шаболди на бойову подругу, з якою не соромно було проскакати перед строєм. 
Якщо Марта з Петром йшла в похід, то вона не нила, що їй сідло натерло сраку. Вона «стійко переносила всі тягарі і поневіряння…».  У Перському поході Марта косплеїла Демі Мур із «Солдат Джейн», поголивши голову на лисо. Марта була своїм кентом, якому ще можна було й присунути під хвіст в похідному наметі, не викликаючи при цьому подив і непорозуміння серед солдатів. Хоча Петро не дуже переймався цими питаннями.  Кажуть, що інколи, коли без бабів аж зуби скрипіли, на прутень двухметрової скотиняки залітала хитра дупка Сашка Меньшикова.
За все життя Катерина народила Петру 11 дітей, але з них вижили тільки двоє — Анна та Єлизавета (привіт антиваксерам). І хоча дівки були народжені поза шлюбом і не мали права на престол, але Єлизавета все ж таки стане імператрицею і призначить спадкоємцем сина своєї сестри Анни - Петра III.
У 1707 році Марту похрестили і вона стає Катериною Олексіївною Михайловою.  Прикол був у тому, що саме під цим прізвищем Петро подорожував інкогніто Європами. (Ну а Хуйло дав своїй доньці прізвище Тіхонова, бо у дитинстві полюбляв дрочити на Штірліца, якого грав актор Тіхонов).
В 1711 році Петро взяв із собою в Прутський похід Катерину, яка була на 7-му місяці вагітності.  Похід обіцяв бути легкою розважальною прогулянкою, тим більше, що після Полтавської битви Петро вважав себе непереможним, як той Джеймс Бонд до серії «Не час помирати», де його таки вбили.
Про той похід я вже писав тут. Повернувшись додому Петро вирішив побратися з Катериною, і одночасно одружити і Меньшикова, бо нічого першим людям імперії у гріху жити.  Оскільки Петро гуляв весілля за своє бабло, а Меньшиков — за казенне, то і різниця між весіллями була як між старою магаданською туберкульозною давалкою  і молоденькою шлюхо-моделлю, що тільки-но стала елітною дубайською ескортницею.
1724 року Петро коронував Катерину і зробив її співправителькою.  Корону імператриці прикрашало аж 2000 діамантів, що робило вартість цяцьки просто, блять, космічною!  Правда після коронації Петро наказав усі камінці повиколупувати і продати, а виручені гроші пустити на будівництво кораблів.  Обдерту корону відправили на зберігання до Оружейної палати.  Тож не тільки твій колишній йобаний жлобяра.
Через півроку після коронації Петро запідозрив що Катерину чібідохає Віллі Монс, брат коханки Петра.  Від горя Монс втратив голову на пласі, а становище Катерини стало хитким та непевним, як хода вісьмикласника, котрий уперше в житті прийняв на груди цілу пляшку горілки.
Петро охолов до Катерини, але заслати її до чорта в сраку не встиг.  Через 2 місяці він застудився і тиждень лежав у пекельних муках.  Поки Петро помирав, несамовито горлаючи від болю, миші вже ховали кота.  Боротьба була між родовитими дворянами зі старих боярських родів та «орламі Пєтра» — безрідними байстрюками на чолі з Меньшиковим.
Хуйня була у тому, що через своє розпиздяйство Петро не призначив спадкоємця. Катерина прав на престол не мала, її діти теж, оскільки народжені вони були поза шлюбом.  Законним спадкоємцем був онук Петра, син загиблого в казематах царевича Олексія Петровича — Петро II, на якого мали величезний вплив родовиті дворяни — Голіцин і Долгорукий.  Для Меньшикова така ситуація була рівнозначною тому, щоб його по колу виїбала зграя орангутангів.  А зад свій Сашко дуже полюбляв і вважав за краще зберігати його в комфорті та безпеці.
На засідання сенату, який вирішував питання престолонаслідування, увірвався Меньшиков з п'яними в гівно гвардійцями. Він запитав, чи є серед присутніх падлюка, яка вважає, що правити імперією повинен хтось окрім матінки-імператриці Катерини?  Жодна курва, звичайно, слова не взяла, бо перед палацом стояли два гвардійські полки, яким Меньшиков виплатив платню на півтора роки вперед.  Звісно, що отримавши гроші росіяни нахуярилися і стоячи перед будівлею Сенату голосили «Хатім єКатєріну!»
Сенат одностайно оголошує імператрицею Катерину, яка і сходить на престол 8 лютого 1725 року. Де-юре країною правив Таємна рада, де-факто — Меньшиков, а де-йопта — у країні творився повний пиздець та свавілля разом з поділом чинів та грошей серед тих, хто дірвався до царського золотого корита.
Ставши імператоркою, Катерина почала вести спосіб життя, що максимально відрізнявся за буття при Петрі.  При її дворі придворні бухали як дияволи з ордену «Синього Океану», а сама весела цариця-вдовиця вирішила наїбатися досхочу. Щоночі вона ставила нові та нові рекорди на власну пропускну здатність.

Катька ніколи худорлявим здохликом не була, але під кінець життя вона нагадувала вагітну бегемотиху. Невйобні кількості жратви та бухла вдухопелили здоров’я імператорки трохи більше ніж за два роки.

Одного разу Катерині вкотре стало погано з пережеру — розкіш, про яку мріяло 90% населення країни. Якийсь бовдур запропонував лікувати свиноімператрицю молотими діамантами. 
— Хуйня питання! Де там ті залишки каміння з обдертої шлюбної корони? Ану-мо, сюди їх…

Так. Катерина, як і Петро, помирала болісно.