Сядь тут зі мною під плином близьких зірок.
Будемо довго мовчати, так ніби нас вже нема.
На перехресті Арктура і Веги лунає рок,
Тисячу років, - ти чуєш? - лунає рок,
Там де сама пітьма.

Пустка чорнить пальці й очі немов мазут,
Колами ходять недолі чужих планет.
Тисячу років я навіть не знаю, як тебе звуть,
Тисячу років ти навіть не знаєш, як звуть мене.

Часу немає. Лишився хіба сам вдих.
У гітариста ось-ось порветься суперструна.
На перехресті Арктура і Веги за мить спалахнуть сліди,
Всіх тих, хто прийде за нами та після нас.

Ні, це не біль і не відчай,
Не сміх,
Не страх,
Просто Чумацький Шлях розгорнув сувій.
Просто ми вдвох загубилися у стежках,
І все ніяк не знаходимося в собі. 

У чорних дірах зіниць мерехтить краса.
Листям потік метеорів летить униз.

На перехресті Арктура і Веги ніхто не сам,
Тут не повинен ніхто, - чуєш? - бути сам.
Ну ж бо. 
Сядь поруч. 
Дай руку. 
Дивись.
Дивись.


P.s.: а ще заходьте у мій тг https://t.me/cthulthushitpost