...Продовження...

***
Це були дні натхненного всеосяжного щастя! І Архітектору хотілося, щоб це чудове щастя ніколи не закінчувалося. Що станеться після того як його з Лорою контракт буде завершено, чи не зникне він так само раптово як і з’явився? Лора такий неймовірний! Іноді, коли Архітектор був на самоті, на нього нападали сумніви чи все це взагалі насправді, а не його примарна фантазія. Але ось тихим надвечір’ям він знову бачив Лору, що чекав на нього у затінку дерев, і його серце оживало заново. І одразу після завершення однієї реставрації Архітектор  пропонував розпочати наступну. 

Та одного дня Томас виявив, що в нього закінчуються гроші. Він витратив на реставраційні роботи всі заощадження, які мав (бізнесмен із нього нікудишній), навіть свій маєток заклав під заставу. Він йшов вулицею і думав, що з цим робити, і тут побачив, що один із прекрасних будинків, який він «воскресив» разом із Лорою, збираються знести. Він кинувся захищати його, таким дорогоцінним для нього було кожне їхнє спільне творіння! Томас підняв протест проти знесення будівлі, і при цьому випадково проговорився, що це він стоїть за цими загадковими реставраціями в місті. І... його заарештували.

Начальник поліції звинуватив його у «псуванні міського майна» і тихенько примовив що може відпустити під заставу (за величезний хабар). Але у Томаса якраз не було грошей, він не зміг заплатити і тому був кинутий у камеру в якій сиділи бандити (він примудрився ще й влізти у бійку з ними і його трошки побили ^^'). Томас хотів захистити Лору від поліції, тому на допиті заявив, що діяв один і не мав спільників. Він, звісно, не міг знати що з магічної точки зору це означало зречення. 

Тієї миті Лора відчув, що їхній зв'язок зник, і він не чує де зараз Архітектор. Лора захвилювався. Він почав шукати: розпитував у шарудіння вітру за рогом вулиць, у скрипу дверей та віконних рам, у торохкотіння бруківки, і, нарешті, з'ясувати, куди подівся Томас.

 ***

У слідчій камері всі злочинці вже поснули, лиш Томас сидів у кутку в темряві, почуваючи себе повним невдахою. Тяжкі думи мучили його посеред ночі, невже все до чого він так прагнув, було дарма, і ніхто не побачив краси, що він створив, і він не зможе захистити те, що так любить, від руйнування, і ніхто його тут не знайде, і він більше ніколи не побачить свого любого Лору.

Аж раптом, із темряви камери до нього вийшов Лора! Томас аж підстрибнув від радості. 

«Лорчику, друже, пробач мені, я так хотів наповнити це місто красою, щоб краса пробудилась і у людях, але в мене не вийшло».

«У тебе виходить бачити зорі там, де для інших лиш уламки скла, а значить вони будуть сяяти де б ти не був. Твоя зоря – творити,» - ніжно промовив Лора, і тихенько додав: «Допоки це відгукується хоч в одному живому серці, все не даремно».

І світло справді розвіяло темряву у душі Архітектора. «Лорчику, але чому ти тут, у камері?» - запитав Томас зі сльозами на очах.

«Я ж маю одержати десяту долю того, що здобудеш ти, така наша угода, –усміхнувся Лора. – Для мене однаково цінна як радість, так і журба». 

«А тепер, я вкраду тебе! – заявив він. – Затамуй подих.»

Томас так і зробив, і темрява враз заграла таємними кольорами, і дивовижні тіні затанцювали навколо.

(Поки людина не дихає, вона може вважатися мертвою, так Лора зміг провести Томаса через світ Тіней). 

Томас не міг не дихати надто довго, тому він занурився у потойбіччя всього на пару хвилин. Але цього вистачило щоб зникнути у в'язниці та з'явитися десь посеред очерету.

А далі вони почули, що поблизу проходить залізниця, і застрибнули на платформу поїзда, який проходив повз, і так продовжили свою втечу. Лора помітив, що Томас побитий і запропонував підлікувати його (він може зцілювати ультразвуком). Томас був сповнений безмежною вдячністю, але через внутрішню скутість не міг нічого сказати, і лише дивився з любов'ю. І Лора сказав: «Глянувши в твої очі, можна побачити диво».

Далі буде….