...Продовження...
Втікачі зійшли з потяга на маленькій невідомій зупинці в глушині.
І тут Томасу усміхнулась удача! Він завів розмову з залізничниками, і дізнався, що прокладається нова лінія, але нема кому побудувати станцію, швиденько намалював свій ескіз, і той сподобався начальнику будівництва. Так Томас знайшов собі роботу, і розпочався новий і дуже приємний період його життя, коли він проектував станції вздовж нового маршруту залізниці та міг вільно втілювати свої архітектурні фантазії. Згодом цей маршрут з незвичайно красивими станціями стане знаменитим.
А що ж Лора? Опинившись у диких безлюдних місцях, де немає шуму тисяч людських голосів і думок, він більше не міг приховувати від Томаса свою справжню сутність.
Лора – дух із світу тіней. Колись давно він і справді був молодим талановитим магом з Елібру, але був підступно вбитий і кинутий у пітьму. Проте зумів зберегти своє я і не розчинитись у безодні, роками викарбовуючи свій магічний талант, вже будучи тінню. Все змінилось коли прийшла Бріллантгрін і відкрила шлях із пітьми на світло. «Ми не будемо полювати на життя, ми станемо садівниками, які з-під темряви землі вирощують квіти до сонця», – казала вона. Справа в тому що тіні – на кшталт енергетичних вампірів, вони живляться енергією з людських страхів і відчаїв, полюючи на тих хто відкрився злим почуттям. Але чи можливе інакше, взаємовигідне, існування, коли тінь спонукає людину на сильні почуття які розвивають її, а не руйнують, – тоді енергія, якою живишся, буде не загасати, а сильнішати? Коли Лора пропонував Томасу угоду про десяту долю від того, що він здобуде, він мав на увазі зовсім не гроші, а саме енергію. Лора був у захваті від Бріллантгрін, і вирішив відразу спробувати втілити її ідею.
І вона спрацювала! Втім, Лора скоро усвідомив, що це не просто угода, що йому неймовірною вдачею долі пощастило зустріти справжнього друга! Більш того, з великим здивуванням він помітив, що починає відчувати власні, не вкрадені, почуття, які дивовижним чином наповнюють його мов сонце.
Але розповісти всю правду Томасу Лора боявся, так боявся мабуть вперше у житті, – чи не злякається він, чи не відвернеться від такої демонічної істоти…
І справді, Томас досить важко сприйняв цю новину. Те, що його любий друг належить не до світу живих, а до світу мертвих, виявилось для нього дуже болісною звісткою. Але, погорювавши, він зрозумів, що яким би не був Лора, він для нього є найсправжнішим, найдорожчим і найчудовішим другом.
Які ж щасливі Лора і Архітектор були помиритися знов, і з того часу жили не розлий вода! Далі, звичайно, у них буде ще багато цікавих творінь та пригод, і час від часу я буду щось ілюструвати.
