Пропоную для читання гумористичне-фантастичне оповідання "Зірки ломбарду", ідея якого зявились під час перегляду одноіменного шоу.
Анотація:
У ломбард в Лас-Вегасі зайшла дивна пара — чоловік та жінка. Вони стверджують, що принесли інопланетний артефакт, який, за їхніми словами, походить зі знаменитої "Зони 51". Працівник ломбарду, Рік, зацікавився та вирішує запросити уфолога для оціннювання предмету. Що ж це таке та чим закінчиться торговельна справа дізнаєтесь у цьому фантастично-гумористичному оповіданні...
Зірки ломбарду
Однієї жаркої літньої днини, коли пекуче сонце розігрівало асфальт Лас-Вегаса, в ломбард зайшли чоловік та жінка, які безсумнівно вирізнялася серед інших відвідувачів. Чоловік нагадував хіпі — довге волосся, скуйовджена борода, а одяг був таким старим, наче його врятували з комісійного магазину, щоб не викидати та начепили на нього. Цей чоловік супроводжував жінку, яка була приблизно вдвічі старша, ніж він.
Вона була одягнена в яскраво-червоний кроп-топ, який оголював її зморшкуватий живіт і пірсинг на пупку, нові джинси з низькою посадкою, які демонстрували її рожеві стрінги, та кросівки на платформі з яскравими неоновими шнурками. Доповнював її молодіжний образ рюкзак, пофарбований у всі кольори веселки.
Дивна пара перешіптувалася один з одним і підозріло оглядала магазин. Чоловік тримав у руках якийсь продовгуватий чвертьметровий предмет, загорнутий в коричневий папір.
Рік Гаррісон, працівник ломбарду, з цікавістю спостерігав за парою, коли вони підходили до прилавка.
— Доброго дня, що ви нам принесли? — почав розмову Рік.
— Це інопланетний артефакт, — відповів чоловік.
— Ви жартуєте, правда? — усміхнувся Рік.
— Ні-ні, — серйозно відповів чоловік. — Один мій знайомий працював в зоні 51. Він таємно викрав цю річ кілька десятків років тому. Але я виграв її в покер минулої ночі.
— Ну що ж, показуйте, — глузливо промовив Рік у передчутті, що йому покажуть щось явно не варте його уваги.
Чоловік поклав на стійку свій пакунок та розгорнув його. На здивування Ріка, такої речі він ще ніколи не бачив.
Це був продовгуватий предмет з ширшою основою. Його форма і вигини були зовсім нетипові для предметів, які Ріку доводилось бачити, ще й матеріал змінював кольори на світлі. Коли Рік поклав руку на предмет, йому здалося, що він доторкнувся до чогось холодного та вологого, наче до брили льоду.
— Цікаво… Ніколи нічого подібного не бачив. Що це таке?
— Ми не знаємо, але воно може давати світло, — вимовив чоловік.
— Так? — здивувався Рік — Покажіть!
Після цього чоловік схопився за основу предмета, злегка її повернув — і в кінці цього предмета з'явилася кулька світла, що злегка здіймалася над кінчиком предмета. Рік придивився до цього мініатюрного сонця, і йому здалося, наче воно живе. Він міг присягнутися, що бачив крихітні протуберанці на ньому.
— Вау, це неймовірно! — захоплено вигукнув Рік. Він вже точно знав, що купить цей предмет за будь-які гроші, але потім опанував себе, трохи нахмурився та сказав:
— Що ж… мені треба покликати фахівця, який спеціалізується на таких речах. Ви не заперечуєте?
— Так. Ми не проти.
Рік перейшов до власного кабінету та набрав номер свого старого друга Джима Моррісона, який мав контакти усіх спеціалістів, яким можна було довіряти.
— Привіт, Джиме, — почав розмову Рік, намагаючись, щоб його голос звучав невимушено.
— Привіт, Рік, ти по справах?
— Так, у мене тут дивна парочка, які стверджують, що принесли артефакт із зони 51.
— Ого! Цікаво-цікаво… А вони, часом, не цей… З головою дружать?
— Можливо… Однак предмет, який вони принесли, мене дуже зацікавив. Я ніколи не бачив нічого подібного!
— Хмм… Що ж, у мене є один знайомий уфолог. Колекціонує різний псевдоінопланетний мотлох. Я був у нього вдома — там найдивніша колекція речей, які я коли-небудь бачив. Сам по собі він теж ду-у-у-же дивний! Але ти ж розумієш, люди, які вірять у цю маячню, нормальними не бувають.
— Так, згоден. Думаю, він ідеальний кандидат. Чи можеш запросити його сюди? Я готовий оплатити його послуги, але не перебільшуй з ціною.
— Окей. Зараз зв’яжуся з ним. Зачекай хвилинку, напишу тобі через месенджер.
— Домовилися. Дякую, Джиме.
— Прошу. Бувай.
Рік ще кілька хвилин сидів у своєму кабінеті, чекаючи повідомлення від Джима, яке нарешті надійшло: “Курт Воннегут (не його справжнє ім'я, але він так шифрується) — спеціаліст-уфолог. Він вже в дорозі. Десять баксів. Буде десь за пів години”.
Рік прочитав повідомлення, вийшов з кабінету та підійшов до незнайомців.
— Доведеться дочекатися спеціаліста. Він буде десь за пів години. Ви можете сісти на той диван та зачекати, — сказав Рік та жестом показав на диван, що стояв в ломбарді.
— Дякую, — відповів чоловік, і вони з жінкою попрямували до дивана, забравши з собою згорток.
Рік продовжував працювати у звичному режимі — приймав за стійкою людей, що приносили йому різні речі на продаж — від дорогоцінних коштовностей до антикваріату. Іноді це були старі годинники, які працювали у родині протягом поколінь; чи музичний інструмент, що належав якійсь знаменитості; чи древні монети, яких власник хотів позбавитися і заробити на цьому.
Приблизно через годину зайшов чоловік середнього віку, який теж відразу привернув увагу всім своїм виглядом. На його обличчі були великі квадратні окуляри. На ньому було камуфляжне вбрання, а поверх камуфляжу на правій руці було два годинники, а на лівій красувався пристрій, схожий на компас. Чоловік підійшов до стійки та прошепотів:
— Доброго дня. Курт Воннегут.
— О, вітаю! Я Рік Гарісон! — промовив Рік та потиснув руку Курту. — Це ви спеціаліст-уфолог?
— Тихіше! — вигукнув Курт, трохи пригнувся та підозріло озирнувся довкола, перш ніж продовжити: — Так це я. Але не кричіть. Нас слухають… — та багатозначно показав пальцем вгору.
— Окей… — протягнув Рік, цей день ставав все дивнішим, і він хотів, щоб це вже швидше закінчилося. — Чи можете Ви поглянути та оцінити один предмет?
— Так, покажіть!
Рік закликав жестом парочку, що сиділа на дивані та не зводила погляду з нього та цього дивака. Чоловік та жінка підійшли до них, і чоловік знову розгорнув свій предмет на стійці. Курт поправив свої окуляри, схилився над предметом, обнюхуючи його, а потім вигукнув:
— Це… це неймовірно! Екстернальні сигнали з космосу повідомляють мені, що це точно виріб поліморфних форм інопланетного життя! — потім доторкнувся до предмета та додав: — Холодне! Звідки ви його взяли?
— Виграв у карти у знайомого, що працював в зоні 51, — відповів чоловік, трохи хвилюючись.
— Чудово! Містере Гарісоне, я можу побачити інопланетну річ за кілометр. Я їх нюхом чую! А мій іноплатетрон показує на те, що ця річ належить цивілізації Сімпрам, з галактики Андромеди.
— Це цікаво. Але скільки вона коштує та для чого вона?
— Я думаю, це анальний зонд І-зразка, припускаю, коштує не більше двадцяти доларів.
— Та ні. Воно ж світиться! — заперечив чоловік та включив пристрій.
У кінці цього предмета знову з'явилася маленька світла кулька, що нагадувала мініатюрне сонце, яке парувало в повітрі.
— Так-так безперечно — анальний зонд! Але не І-зразка, а Я-зразка. Це світло потрібно, щоб освітлювати все всередині людини, — вимовив Курт впевнено.
— Чекайте! Ви хочете сказати, що цей пристрій міг бути у когось в задниці? — здивовано та з нотками огиди запитав Рік Гарісон.
Курт лизнув пристрій та сказав:
— Беззаперечно, що був! І не в одній.
— Фу-у-у-у. Ні, я такого не візьму! — похитав головою Рік.
— А ви візьмете? — запитав чоловік у Курта з надією в голосі.
— Анальних зондів у мене в колекції вже багато, — вимовив Курт, поправляючи свої камуфляжні штани, які в’їлися йому в задницю, — але Я-зразка ще ніколи не було. Можу дати сто доларів.
— Згода! — вимовив чоловік, зрадівши.
Вони обмінялися грошима та товаром.
— Дякую. Щасливо вам, містере Гарісон та незнайомцю! — задоволено промовив Курт, сховавши предмет собі за пазуху.
— Щасливо, — мовив Рік, радіючи, що не треба платити Курту за послуги.
Усі диваки покинули ломбард. Чудернацька парочка пройшла кількасот метрів від ломбарду, і нарешті жінка промовила до чоловіка на своїй мові:
— Ти колись чув за цивілізацію Сімпрам з галактики Андромеди?
— Крім хребтарів, там більше нікого нема. Можливо, земляни їх так називають…
— Не думаю, Сі-пул! Ці бовдури, земляни, ні на що не здатні! Поглянь, вони купують за великі гроші наші одноразові ліхтарики!
— Згодний з тобою, Керт-Бі. Як добре, що існують у них такі місця як ломбарди, де можна продавати їм різні дрібнички та продовжувати шпигування, не викликаючи підозр.