Мертвий простір мовчить, і мовчання його без меж,
І завмерлий двигун заливає холодним світлом.
Уві сні полетиш на поламаних крилах - своїх кісток не збереш.
Корабель, що розбився, 
замітає 
азотним 
снігом.

Він - останній хто вижив. Плазмоган дрижить у руці,
У горлянці у рації - шурхіт поміх та лемент,
У скафандрі - ядуха,
В думках - мерці,
Перший довгий політ,
Історії Кінга й Лема. 

Серед криги зірками - остиглий гемоглобін. 
І кисневі балони важкі, мов на шиї камінь.
Те, що тут разом з ним, підіймається із глибин,
Розриваючи сніг остиглими мацаками. 

Те, що тут разом з ним, загубилося, як він сам. 
Те, що тут разом з ним, самотнє й давно забуте. 
"Поможи", - шепоче він небесам,
Цим чужим небесам, що не зможуть його почути. 

І навколо нього мовчить світовий хаос.
У снігах проростають 
Криваво-червоні квіти.

І летять крізь космос сигнали SOS,
Щоб нікуди не долетіти.