Уже останій витратив набій,
Чека гранати випала під ноги,
Пішов у вічність. честі не згубив.
Тепер його завершена дорога.
В очах застигли, тільки лють і злість,
Розкритий рот вигукує прокляття,
Душа метежна коло врат стоїть,
Господь молю тебе прийми солдата.
Пробач йому той мимовільний гріх.
Пробач за те що в мить забракло сили
Вогонь у серці раптом догорів,
Війна життя його занапастила.
А над горбком могили, над вінками,
Салют лунає як весняний грім,
Заглушують його ридання мами,
Їй не зустріти вже його живим.
Лишиться лиш, могили чорний камінь,
Маленьке фото в рамці на столі,
У серці неньки викарбує пам’ять,
Листа його останнього рядки.
Згадаємо ж у перемоги час,
Всіх тих хто з бою не вернув додому,
Хто на шпитальнім ліжку тихо згас.
Кому життя не надало покою.
Господь, прошу, ти збережи синів,
Надай їм сили, і вкажи дорогу.
Ми краще повіншуєм їх живих.
Бо мертвих не поверне перемога. ©