Анотація: Мирне життя було зруйноване в один день.
Та окрім відсічі на полі бою ворог отримує інше покарання.
Дисклемер: всі події нажаль вигадані. Всі співпадіння з реальними людьми спеціальні.
Приємного читання 😈
Він з дитинства мріяв про небо. Круглолиций хлопчина, що полюбляв мамині пиріжки.
А почалася ця пристрасть після перегляду одного фільму, в якому безстрашні аси показували фігури вищого пілотажу, а потім їх усміхнених цілували красиві жінки. Хлопчику хотілося стати як вони. Та коли у школі він сказав, що хоче стати льотчиком - з нього сміявся весь клас. Почали дражнити більше ніж звичайно. Говорили, що такому товстяку нізащо не злетіти. І ще багато різних гидких речей пов'язаних з його вагою та неможливості літати. Діти бувають дуже жорстокими.
Хлопець намагався не зважати на кпини та зосередитися на своїй цілі. З часом кількість знущань повернулася до попереднього рівня.
Школу він закінчив без трійок, навіть по фізкультурі спромігся отримати четвірку! Хоча це дорого коштувало.
Чуда пубертату - не сталося. З гидкого каченяти він не перетворився на красеня. Лишився все таким же круглолицим хлопаком з черевцем. Лише витягнувся вгору і вшир.
У авіаційному інституті він зустрів першого справжнього друга - такого ж закоханого в небо. Вдвох вчитися було веселіше.
Нарешті втілилася мрія дитинства - він літав! І хай гидкі одноклассники вдавляться віз заздрості коли на зустріч випускників він прийде у своєму парадному кітелі.
На жаль після закінчення навчання - шляхи з другом розійшлися. Друг обрав цивільну авіацію, а він більш престижну - військову. Там і зарплата там була вищою.
Маючи пристойну зарплатню він набрався сміливості познайомитися з дівчиною. Звісно спочатку красуня скривила свого носика, коли до неї заговорив товстун, та коли дізналася, що він льотчик - відразу стала привітнішою. Називала милим ведмежам щипаючи за щічки. І він у черговий раз переконався у правильності вибору професії.
Вони почали зустрічатися і за кілька років одружилися. Все як годиться.
Його зарплатні вистачало, щоб утримувати сім'ю.
Дружина зверхньо дивилася на своїх подруг, які змушені були працювати, щоб ледве животіти не скочуючись у злидні, у той час як вона проводила час у салонах краси і насолоджувалась життям.
Та робота військовим льотчиком - це не лише польоти та красування у красивій формі, а ще й виконування наказів.
Це був звичайний бойовий виліт. Скільки було таких, а скільки ще буде. Йому просто потрібно буде скинути снаряди за певними координатами.
Він не думав про те куди скине смертоносну бомбу, а прикидував чим зможе порадувати дружину завдяки виплатами за бойові виліти. Може нова шубка чи прикраси? Діамантові сережки їй дуже личитимуть.
Оглядаючи літак він помітив, що на маркуванні одного зі снарядів був змазаний серійний номер, ніби хтось пальцем тернув свіжу фарбу. Придивившись навіть можна було розпізнати відбиток.
Польоти пройшов нормально. Він залетів на задану позицію і скинув подаруночки. Внизу побачив білий спалах і полетів на базу. Звісно довелося попітніти увертаючись від спроб його збити, та все ж не даремно він був серед кращих на курсі. Літати вмів. І благополучно повернувся на базу.
Після бойового вильоту - льотчики мали право на відпочинок. В першу чергу він зателефонував дружині, щоб спитати як день пройшов. Та вона чомусь не відповідала. Він не став наярювати, щоб вона не дратувалася, що він відволік її від якоїсь процедури. Вона дуже цього не любила. Тому він почав дивитися новини рідного міста. Може котрийсь з його однокласників-алкашів знову опозорив себе обісравшись у людному місці.
Та новини малої батьківщини були невтішними - стався вибух у спальному районі. В нього аж серце завмерло коли в репортажі побачив свій будинок. Обвалилася саме та секція де була квартира.
Цього не могло бути. Його дружина днями сиділа в салонах краси. Вона не могла бути вдома коли той був зруйнованим.
Після двох десятків дзвінків дружині що лишилися без відповіді - він набрав маму. Та плакала причитаючи “Какое горе”. Довелося прикрикнути, щоб вона припинила істерику. З матері вдалося видобути те, що вони з його дружиною сьогодні разом ходили до лікарні. Та погано себе почувала і збиралася ввечері порадувати його новиною про вагітність.
Він похолов. Впустив телефон з якого було чути ридання матері.
Як сомнамбула він побрів не бачачи куди. Кілька разів натикався на когось і був облаяний.
Потім у голові щось перемкнуло. Він побіг до свого командира і заявив, що повертається додому. Поки командир здивовано кліпав очима, закриваючи і відкриваючи рота - швидко написав рапорт і під крик: “Я тєбя нікуда не отпускаю!” - покинув кабінет.
Заскочив до кімнати щоб забрати телефон.
Дорогою він кілька разів передивився випуск новин. Репортерка казала, причина вибуху невідома, на місці руйнувань знайдені осколки фугасного снаряду, і що перед інцидентом очевидці бачили в небі якийсь спалах.
Оператор показав один з осколків на якому було видно змазаний серійний номер. Який здався чимось знайомим.
Він не міг повірити, що його дружина загинула. Цього просто не могло бути. Вона точно вижила, просто лежить під завалами і чекає коли він її дістане. Вони ж так давно мріяли про дитину, вона просто не могла загинути. І цього просто не могло статися.
Він заридав, чим змусив коситися інших пасажирів автобусу.
Завали розбирало не так і багато людей. Лише рятувальники які приїхали сюди за зарплатню. І не дуже активно працювали.
Експерти фотографували зібрані осколки. Він зміг ближче роздивитися шматок з розмазаним серійним номером. І знову подумав наче він його вже бачив.
Він три дні без упину розбирав завали. Якби не мама, яка приїхала і змушувала його поїсти і піти поспати - він би від виснаження звалився.
На четвертий день він знайшов свою дружину.
Обійняв її понівечене тіло і завив. Ніхто не смів підійти до близько. Всі тактовно трималися на відстані даючи місце для горювання. А можливо їм було байдуже і вони просто не звертали увагу.
Лише одна постать підійшла до нього.
- Це ти її вбив.
Він замовк і подивився на дівчину в білому.
- Згадай де ти бачив той серійний номер.
У голові вигулькнув спогад про те як він оглядає літак і бачить снаряд зі змазаною фарбою. Точно так була змазана фарба на уламку.
- Нет! Нет! Нет! Нет! - він замотав головою. - Я не верю.
- А ти повір! - вона схопила його за підборіддя і зазирнула у очі. - Хіба ти не знав що так буде з будинками на які ти скидав свої снаряди. - вільною рукою вона махнула на завали.
- Я просто отрабативал координати. Я не знал куда попаду. Просто ісполнял пріказ.
- Пфф. Розказуй мені. - дівчина гидливо відкинула його голову і витерла об одяг руку якою торкалася.
- Все ти знав. Просто тобі було чхати, що снаряд летів прямо у багатоквартирний будинок. В іншій країні. Моїй країні.
Вона схилилася щоб зазирнути в очі. У чоловіка перехопило подих. Йому ще не доводилося стикатися з таким океаном ненависті в погляді молоденької дівчини.
- Та нам такого не треба. - випрямилась і заклавши руки за спину відійшла на кілька кроків. Розвернулася до нього і продовжила говорити:
- Тому один твій “подаруночок” прилетів до твого дому. Другий в дім командира, що віддав тобі наказ. Третій завітав до механіка що допомагає твоїй “пташці” літати, а четвертий до людини що збирала снаряди на заводі і лишила свій відбиток на одному з них. - називаючи місця дівчина вказувала напрямки де були цілі. - Це щоб ти знав.
Вона подивилася кудись у небо.
- Все повернеться до вас.
Незнайомка розвернулась, і не озираючись пішла геть.
Льотчик лишився сидіти на землі обіймаючи холодне тіло своєї дружини.
Він тепер ніколи не зможе літати.
Та окрім відсічі на полі бою ворог отримує інше покарання.
Дисклемер: всі події нажаль вигадані. Всі співпадіння з реальними людьми спеціальні.
Приємного читання 😈
Він з дитинства мріяв про небо. Круглолиций хлопчина, що полюбляв мамині пиріжки.
А почалася ця пристрасть після перегляду одного фільму, в якому безстрашні аси показували фігури вищого пілотажу, а потім їх усміхнених цілували красиві жінки. Хлопчику хотілося стати як вони. Та коли у школі він сказав, що хоче стати льотчиком - з нього сміявся весь клас. Почали дражнити більше ніж звичайно. Говорили, що такому товстяку нізащо не злетіти. І ще багато різних гидких речей пов'язаних з його вагою та неможливості літати. Діти бувають дуже жорстокими.
Хлопець намагався не зважати на кпини та зосередитися на своїй цілі. З часом кількість знущань повернулася до попереднього рівня.
Школу він закінчив без трійок, навіть по фізкультурі спромігся отримати четвірку! Хоча це дорого коштувало.
Чуда пубертату - не сталося. З гидкого каченяти він не перетворився на красеня. Лишився все таким же круглолицим хлопаком з черевцем. Лише витягнувся вгору і вшир.
У авіаційному інституті він зустрів першого справжнього друга - такого ж закоханого в небо. Вдвох вчитися було веселіше.
Нарешті втілилася мрія дитинства - він літав! І хай гидкі одноклассники вдавляться віз заздрості коли на зустріч випускників він прийде у своєму парадному кітелі.
На жаль після закінчення навчання - шляхи з другом розійшлися. Друг обрав цивільну авіацію, а він більш престижну - військову. Там і зарплата там була вищою.
Маючи пристойну зарплатню він набрався сміливості познайомитися з дівчиною. Звісно спочатку красуня скривила свого носика, коли до неї заговорив товстун, та коли дізналася, що він льотчик - відразу стала привітнішою. Називала милим ведмежам щипаючи за щічки. І він у черговий раз переконався у правильності вибору професії.
Вони почали зустрічатися і за кілька років одружилися. Все як годиться.
Його зарплатні вистачало, щоб утримувати сім'ю.
Дружина зверхньо дивилася на своїх подруг, які змушені були працювати, щоб ледве животіти не скочуючись у злидні, у той час як вона проводила час у салонах краси і насолоджувалась життям.
Та робота військовим льотчиком - це не лише польоти та красування у красивій формі, а ще й виконування наказів.
Це був звичайний бойовий виліт. Скільки було таких, а скільки ще буде. Йому просто потрібно буде скинути снаряди за певними координатами.
Він не думав про те куди скине смертоносну бомбу, а прикидував чим зможе порадувати дружину завдяки виплатами за бойові виліти. Може нова шубка чи прикраси? Діамантові сережки їй дуже личитимуть.
Оглядаючи літак він помітив, що на маркуванні одного зі снарядів був змазаний серійний номер, ніби хтось пальцем тернув свіжу фарбу. Придивившись навіть можна було розпізнати відбиток.
Польоти пройшов нормально. Він залетів на задану позицію і скинув подаруночки. Внизу побачив білий спалах і полетів на базу. Звісно довелося попітніти увертаючись від спроб його збити, та все ж не даремно він був серед кращих на курсі. Літати вмів. І благополучно повернувся на базу.
Після бойового вильоту - льотчики мали право на відпочинок. В першу чергу він зателефонував дружині, щоб спитати як день пройшов. Та вона чомусь не відповідала. Він не став наярювати, щоб вона не дратувалася, що він відволік її від якоїсь процедури. Вона дуже цього не любила. Тому він почав дивитися новини рідного міста. Може котрийсь з його однокласників-алкашів знову опозорив себе обісравшись у людному місці.
Та новини малої батьківщини були невтішними - стався вибух у спальному районі. В нього аж серце завмерло коли в репортажі побачив свій будинок. Обвалилася саме та секція де була квартира.
Цього не могло бути. Його дружина днями сиділа в салонах краси. Вона не могла бути вдома коли той був зруйнованим.
Після двох десятків дзвінків дружині що лишилися без відповіді - він набрав маму. Та плакала причитаючи “Какое горе”. Довелося прикрикнути, щоб вона припинила істерику. З матері вдалося видобути те, що вони з його дружиною сьогодні разом ходили до лікарні. Та погано себе почувала і збиралася ввечері порадувати його новиною про вагітність.
Він похолов. Впустив телефон з якого було чути ридання матері.
Як сомнамбула він побрів не бачачи куди. Кілька разів натикався на когось і був облаяний.
Потім у голові щось перемкнуло. Він побіг до свого командира і заявив, що повертається додому. Поки командир здивовано кліпав очима, закриваючи і відкриваючи рота - швидко написав рапорт і під крик: “Я тєбя нікуда не отпускаю!” - покинув кабінет.
Заскочив до кімнати щоб забрати телефон.
Дорогою він кілька разів передивився випуск новин. Репортерка казала, причина вибуху невідома, на місці руйнувань знайдені осколки фугасного снаряду, і що перед інцидентом очевидці бачили в небі якийсь спалах.
Оператор показав один з осколків на якому було видно змазаний серійний номер. Який здався чимось знайомим.
Він не міг повірити, що його дружина загинула. Цього просто не могло бути. Вона точно вижила, просто лежить під завалами і чекає коли він її дістане. Вони ж так давно мріяли про дитину, вона просто не могла загинути. І цього просто не могло статися.
Він заридав, чим змусив коситися інших пасажирів автобусу.
Завали розбирало не так і багато людей. Лише рятувальники які приїхали сюди за зарплатню. І не дуже активно працювали.
Експерти фотографували зібрані осколки. Він зміг ближче роздивитися шматок з розмазаним серійним номером. І знову подумав наче він його вже бачив.
Він три дні без упину розбирав завали. Якби не мама, яка приїхала і змушувала його поїсти і піти поспати - він би від виснаження звалився.
На четвертий день він знайшов свою дружину.
Обійняв її понівечене тіло і завив. Ніхто не смів підійти до близько. Всі тактовно трималися на відстані даючи місце для горювання. А можливо їм було байдуже і вони просто не звертали увагу.
Лише одна постать підійшла до нього.
- Це ти її вбив.
Він замовк і подивився на дівчину в білому.
- Згадай де ти бачив той серійний номер.
У голові вигулькнув спогад про те як він оглядає літак і бачить снаряд зі змазаною фарбою. Точно так була змазана фарба на уламку.
- Нет! Нет! Нет! Нет! - він замотав головою. - Я не верю.
- А ти повір! - вона схопила його за підборіддя і зазирнула у очі. - Хіба ти не знав що так буде з будинками на які ти скидав свої снаряди. - вільною рукою вона махнула на завали.
- Я просто отрабативал координати. Я не знал куда попаду. Просто ісполнял пріказ.
- Пфф. Розказуй мені. - дівчина гидливо відкинула його голову і витерла об одяг руку якою торкалася.
- Все ти знав. Просто тобі було чхати, що снаряд летів прямо у багатоквартирний будинок. В іншій країні. Моїй країні.
Вона схилилася щоб зазирнути в очі. У чоловіка перехопило подих. Йому ще не доводилося стикатися з таким океаном ненависті в погляді молоденької дівчини.
- Та нам такого не треба. - випрямилась і заклавши руки за спину відійшла на кілька кроків. Розвернулася до нього і продовжила говорити:
- Тому один твій “подаруночок” прилетів до твого дому. Другий в дім командира, що віддав тобі наказ. Третій завітав до механіка що допомагає твоїй “пташці” літати, а четвертий до людини що збирала снаряди на заводі і лишила свій відбиток на одному з них. - називаючи місця дівчина вказувала напрямки де були цілі. - Це щоб ти знав.
Вона подивилася кудись у небо.
- Все повернеться до вас.
Незнайомка розвернулась, і не озираючись пішла геть.
Льотчик лишився сидіти на землі обіймаючи холодне тіло своєї дружини.
Він тепер ніколи не зможе літати.