Якщо ви читали попередні розділи, то вам може здатися, що в моїй роботі були лише неадеквати, тупі або смішні люди. Але це не так. У мене є кілька історій, які я не буду згадувати підряд, тому що це може бути боляче і для мене, і для вас.
Вже була історія Діка, якого били за те, що він не хотів бути злим.
А ще є історія папуги Гріши, який виявився занадто дорогим для вивозу за кордон.
Історія хом'яка на ім'я Удача, яка дійсно знайшла свою удачу.
Історія коня, якого викинули на смітник.
Історія какаду з торгівельного центру.
Історія ручної рибки...
Історія собаки Кльопи. Мабуть, одна з найсумніших.
Я розповім її сьогодні. Незважаючи на те, що навіть багато місяців потому, дуже важко написати все як є.
Імена змінювати не бачу сенсу, потім зрозумієте, чому. Та і не хочеться, щоб учасники подій загубилися в часі.
***
Кльопа була метисом якогось крупного тер'єра і пуделя. Кучерява темно-сіра собачка розміром з хаскі, зі смішною довгою бородою і вусами, що так характерні для ерделів і фоксів. Вона була вже старою - біля носа, на бороді та на передніх лапах шесть починала сивіти. Років дванадцять їй було точно, коли я з нею познайомився.
Розумна собака. Більше того - мудра собака.
Її теперішня власниця - тьотя Люба (так вона просила себе називати - ніяких по-батькові, ніяких повних звертань) - колишній медик-рентгенолог у інституті професійних захворювань. Заклад, що діагностує і реабілітує людей, які все життя працювали на одній роботі і це непоправно пошкодило їх здоров'я. Тьотя Люба все життя допомагала людям, а одного разу її подруга-лікар Наталя знайшла на території їнституту дорослу, кимось викинуту, собаку. Кльопа якийсь час боялася людей, тож Наталя і тьотя Люба кожен день ходили її приручати, носили їй їжу і воду, влаштували їй місце для відпочинку. Кльопа отримала своє ім'я, звикла виходити, коли її кличуть, звикла ховатися, коли йшли чужі люди, які могли поскаржитись головному лікарю...
Пані Наталя забрала Кльопу додому, коли почалася осінь і від дощів і вологи шерсть собаки намокла і розкрутилася. Йти до своєї будки вона не хотіла. Надівати на неї нашийник Наталя боялася. А раптом вона втратить довіру до людей і втече, замерзне, захворіє?..
Тьотя Люба умовила Наталю купити нашийник і потроху привчити Кльопу його не боятися. На диво, Кльопа все зрозуміла і не тільки дозволила надягти на себе нашийник у перший же день, а й пристібнути повідець і відвести себе у незнайоме затишне місце, яке стане їй домом на наступні вісім років. Собака отримала чіп, паспорт, міжнародні щеплення, красиву амуніцію і одяг.
Тьотя Люба дуже хотіла, щоб хтось знав про те, як жилося Кльопі, тому розповіла про все це мені.
***
У пані Наталі виявили онкологічне захворювання. Робота поруч з джерелом радіації не пройшла дарма.
Такі хвороби або тягнуться неймовірно довго, виснажуючи людину і перетворюючи на тінь себе самого, або дуже швидко спалюють і людина згасає, як свічка. Наталі було трохи більше п'ятидесяти років, коли її дуже швидко не стало. Операції просто посунули другу дату, а не дали полегшення. Останньою волею пані Наталі було прохання до тьоті Люби, її єдиної подруги, щоб вона забрала Кльопу собі, бо її діти не люблять собак, тож доля Кльопи тепер у руках тьоті Люби.
Тьотя Люба з Кльопою прийшли у мій магазин через півроку після тих подій. Саме тоді я з ними познайомився.
Жінка років семидесяти і темно-сіра кучерява собака з неймовірно сумними очима. Я тоді тільки починав працювати і ще мало знайомився з покупцями. Але щось у них було спільне. Спільна втрата.
Тоді я дізнався історію пані Наталі і собаки. Дізнався, що у тьоті Люби є єдина онука, що вчиться в школі. Діти тьоті Люби поїхали за кордон та там і залишилися, а вона залишилася тут. Кльопа швидко подружилася з кішкою Муркою, Настю ж вона знала давно - Наталя і Тьотя Люба були сусідками.
Собака трохи відійшла від стресу, але по ній дуже було видно, як вона переживає горе. Але час хоч і не лікує, але забирає біль, тож Кльопа потроху відходила, оживала, на її бровастій морді іноді можна було помітити тінь хитрої ердель-тер'єрської посмішки.
Потім ці мої покупці пропали дуже надовго і я вже почав думати про найгірше, аж вони прийшли знову. Собака була хвора на вигляд. Тьотя Люба розповіла, що кілька тижнів тому на неї увечері хотів напасти якийсь навіжений мужик (про нього я теж напишу в наступних розповідях), а Кльопа кинулася на нього і добряче покусала, але він сильно її побив і ветеринару довелося збирати докупи осколки поламаної нижньої щелепи...
Зараз вже все нормально, але собака підозріло ствиться до всіх.
Я простягнув їй долоню і... мене лизнули. Не до всіх. Це добре.
А потім був 2020-й. Ковід, карантин. Я дуже довго не бачив Кльопу і тьотю Любу. Ми зустрілися з ними вже в кінці травня і Кльопа була хворою, дуже хворою. На місці перелому почало рости щось не дуже добре на вигляд.
Знаєте, коли ви раніше бачили остеосаркому на рентгені, ви більше ніколи не зможете її забути.
Я бачив. Тьотя Люба теж бачила багато разів. Зовні воно безформне і може здатися, що то просто криво зрослася кістка, треба трохи почекати, вона зарубцюється, згладиться... Але воно не згладжується, а навпаки - стає все більш шершавим і зрештою починає рости гострими голками.
У Кльопи це поки що було на етапі безформного шматка між зубами. Мудра собака розуміла, що чухати його не можна, гризти тим боком щелепи - теж. Воно поки що не боліло, але все було зрозуміло і нам, і їй.
Вона дозволила мені оглянути щелепу. Просто відкрила рота і не закривала, не намагалася відсахнутися.
Я вперше в житті зустрічав таку тварину взагалі. Тьотя Люба сказала, що ветеринару не довелося нічого придумувати для рентгену і огляду. Кльопа просто стала так, як потрібно і чекала, доки скажуть, що можна йти.
Але у цієї хвороби можна вкрасти зовсім небагато часу. На жаль.
Востаннє я бачив їх місяць потому. На нижній щелепі собаки було таке, що я описувати не буду. Вона була постійно на знеболювальних і постійно отримувала ліки, що пригнічують безконтрольний поділ клітин. Тьотя Люба сказала, що вона як колишній лікар не може дозволити, щоб її пацієнт і підопічний страждав. І я її чудово зрозумів.
Востаннє тьотя Люба прийшла сама. Купила корм для Мурки. Сказала, що Кльопа вже три місяці як не страждає.
***
Після 24 лютого 2022 року я працював ще зовсім недовго.
До магазину зайшла дівчина років сімнадцяти і сказала, що її Звати Настя і її бабуся просила передати, що Мурка в надійних руках. І що бабусі, тьоті Люби, не стало 23 лютого. Вона пішла тихо, уві сні.
***
Десь у той час я подумав, що коли я звільнюся, стільки історій людей і тварин просто загубляться, тому що вони там, у магазині, були цікаві тільки їх учасникам і мені. Я вважаю, що деякі з них слід розповісти, бо вони реально варті того. З іменами, які не треба цензурити, бо головних дійових осіб уже немає, але не хочеться їх забувати. Хочеться просто відмотати час назад і попередити події, яких не мало б статися.
___________________
Якщо ви дочитали сюди, я хочу попросити вас не задавати питань під цим постом. Деякі історії залишають занадто помітні шрами. Навіть, коли це просто твої колишні покупці.
Вже була історія Діка, якого били за те, що він не хотів бути злим.
А ще є історія папуги Гріши, який виявився занадто дорогим для вивозу за кордон.
Історія хом'яка на ім'я Удача, яка дійсно знайшла свою удачу.
Історія коня, якого викинули на смітник.
Історія какаду з торгівельного центру.
Історія ручної рибки...
Історія собаки Кльопи. Мабуть, одна з найсумніших.
Я розповім її сьогодні. Незважаючи на те, що навіть багато місяців потому, дуже важко написати все як є.
Імена змінювати не бачу сенсу, потім зрозумієте, чому. Та і не хочеться, щоб учасники подій загубилися в часі.
***
Кльопа була метисом якогось крупного тер'єра і пуделя. Кучерява темно-сіра собачка розміром з хаскі, зі смішною довгою бородою і вусами, що так характерні для ерделів і фоксів. Вона була вже старою - біля носа, на бороді та на передніх лапах шесть починала сивіти. Років дванадцять їй було точно, коли я з нею познайомився.
Розумна собака. Більше того - мудра собака.
Її теперішня власниця - тьотя Люба (так вона просила себе називати - ніяких по-батькові, ніяких повних звертань) - колишній медик-рентгенолог у інституті професійних захворювань. Заклад, що діагностує і реабілітує людей, які все життя працювали на одній роботі і це непоправно пошкодило їх здоров'я. Тьотя Люба все життя допомагала людям, а одного разу її подруга-лікар Наталя знайшла на території їнституту дорослу, кимось викинуту, собаку. Кльопа якийсь час боялася людей, тож Наталя і тьотя Люба кожен день ходили її приручати, носили їй їжу і воду, влаштували їй місце для відпочинку. Кльопа отримала своє ім'я, звикла виходити, коли її кличуть, звикла ховатися, коли йшли чужі люди, які могли поскаржитись головному лікарю...
Пані Наталя забрала Кльопу додому, коли почалася осінь і від дощів і вологи шерсть собаки намокла і розкрутилася. Йти до своєї будки вона не хотіла. Надівати на неї нашийник Наталя боялася. А раптом вона втратить довіру до людей і втече, замерзне, захворіє?..
Тьотя Люба умовила Наталю купити нашийник і потроху привчити Кльопу його не боятися. На диво, Кльопа все зрозуміла і не тільки дозволила надягти на себе нашийник у перший же день, а й пристібнути повідець і відвести себе у незнайоме затишне місце, яке стане їй домом на наступні вісім років. Собака отримала чіп, паспорт, міжнародні щеплення, красиву амуніцію і одяг.
Тьотя Люба дуже хотіла, щоб хтось знав про те, як жилося Кльопі, тому розповіла про все це мені.
***
У пані Наталі виявили онкологічне захворювання. Робота поруч з джерелом радіації не пройшла дарма.
Такі хвороби або тягнуться неймовірно довго, виснажуючи людину і перетворюючи на тінь себе самого, або дуже швидко спалюють і людина згасає, як свічка. Наталі було трохи більше п'ятидесяти років, коли її дуже швидко не стало. Операції просто посунули другу дату, а не дали полегшення. Останньою волею пані Наталі було прохання до тьоті Люби, її єдиної подруги, щоб вона забрала Кльопу собі, бо її діти не люблять собак, тож доля Кльопи тепер у руках тьоті Люби.
Тьотя Люба з Кльопою прийшли у мій магазин через півроку після тих подій. Саме тоді я з ними познайомився.
Жінка років семидесяти і темно-сіра кучерява собака з неймовірно сумними очима. Я тоді тільки починав працювати і ще мало знайомився з покупцями. Але щось у них було спільне. Спільна втрата.
Тоді я дізнався історію пані Наталі і собаки. Дізнався, що у тьоті Люби є єдина онука, що вчиться в школі. Діти тьоті Люби поїхали за кордон та там і залишилися, а вона залишилася тут. Кльопа швидко подружилася з кішкою Муркою, Настю ж вона знала давно - Наталя і Тьотя Люба були сусідками.
Собака трохи відійшла від стресу, але по ній дуже було видно, як вона переживає горе. Але час хоч і не лікує, але забирає біль, тож Кльопа потроху відходила, оживала, на її бровастій морді іноді можна було помітити тінь хитрої ердель-тер'єрської посмішки.
Потім ці мої покупці пропали дуже надовго і я вже почав думати про найгірше, аж вони прийшли знову. Собака була хвора на вигляд. Тьотя Люба розповіла, що кілька тижнів тому на неї увечері хотів напасти якийсь навіжений мужик (про нього я теж напишу в наступних розповідях), а Кльопа кинулася на нього і добряче покусала, але він сильно її побив і ветеринару довелося збирати докупи осколки поламаної нижньої щелепи...
Зараз вже все нормально, але собака підозріло ствиться до всіх.
Я простягнув їй долоню і... мене лизнули. Не до всіх. Це добре.
А потім був 2020-й. Ковід, карантин. Я дуже довго не бачив Кльопу і тьотю Любу. Ми зустрілися з ними вже в кінці травня і Кльопа була хворою, дуже хворою. На місці перелому почало рости щось не дуже добре на вигляд.
Знаєте, коли ви раніше бачили остеосаркому на рентгені, ви більше ніколи не зможете її забути.
Я бачив. Тьотя Люба теж бачила багато разів. Зовні воно безформне і може здатися, що то просто криво зрослася кістка, треба трохи почекати, вона зарубцюється, згладиться... Але воно не згладжується, а навпаки - стає все більш шершавим і зрештою починає рости гострими голками.
У Кльопи це поки що було на етапі безформного шматка між зубами. Мудра собака розуміла, що чухати його не можна, гризти тим боком щелепи - теж. Воно поки що не боліло, але все було зрозуміло і нам, і їй.
Вона дозволила мені оглянути щелепу. Просто відкрила рота і не закривала, не намагалася відсахнутися.
Я вперше в житті зустрічав таку тварину взагалі. Тьотя Люба сказала, що ветеринару не довелося нічого придумувати для рентгену і огляду. Кльопа просто стала так, як потрібно і чекала, доки скажуть, що можна йти.
Але у цієї хвороби можна вкрасти зовсім небагато часу. На жаль.
Востаннє я бачив їх місяць потому. На нижній щелепі собаки було таке, що я описувати не буду. Вона була постійно на знеболювальних і постійно отримувала ліки, що пригнічують безконтрольний поділ клітин. Тьотя Люба сказала, що вона як колишній лікар не може дозволити, щоб її пацієнт і підопічний страждав. І я її чудово зрозумів.
Востаннє тьотя Люба прийшла сама. Купила корм для Мурки. Сказала, що Кльопа вже три місяці як не страждає.
***
Після 24 лютого 2022 року я працював ще зовсім недовго.
До магазину зайшла дівчина років сімнадцяти і сказала, що її Звати Настя і її бабуся просила передати, що Мурка в надійних руках. І що бабусі, тьоті Люби, не стало 23 лютого. Вона пішла тихо, уві сні.
***
Десь у той час я подумав, що коли я звільнюся, стільки історій людей і тварин просто загубляться, тому що вони там, у магазині, були цікаві тільки їх учасникам і мені. Я вважаю, що деякі з них слід розповісти, бо вони реально варті того. З іменами, які не треба цензурити, бо головних дійових осіб уже немає, але не хочеться їх забувати. Хочеться просто відмотати час назад і попередити події, яких не мало б статися.
___________________
Якщо ви дочитали сюди, я хочу попросити вас не задавати питань під цим постом. Деякі історії залишають занадто помітні шрами. Навіть, коли це просто твої колишні покупці.