Коли мені було дванадцять, мама повела мене на виставку бонсаїв. Мене тоді дуже здивувало, як можна змусити високу, горду сосну рости так дрібно і криво. Але мені це мистецтво здавалось дуже красивим. Після того я пішла у бібліотеку і змогла знайти опис процесу: якщо саджанець довго і постійно підрізати, місяцями, роками навіть, він почне рости так, як ти змусиш його.
Моя душа - двадцятирічний бонсай. Люди милуються досягненням садівника, "Я прекрасно, як витончено," - кажуть вони. Я хочу випрямитись, але мене гне у вишуканий кенґай. Моє гілля стелиться нижче горщика, як мітла. Мені огидно від моєї виманекюреності. Мій стовбур постійно ниє від ранок моїх підрізаних гілок. Нема нічого природного у бонсаї. Немає нічого природного у тому стані, у який мене загнали роки знущань.
Дивне це мистецтво - бонсай...