Є у мене сюжет, дуже дорогий моєму серцю, який по суті є сайд-сторі щодо основної історії, і народився під натхненням від прогулянок улюбленим містом. Малювати по ньому комікс я точно не потягну, а от ілюстрації робити полюбляю. І спробую коротко описати про що вони всі.

Далі буде багато тексту та малюнків. 

* ворнінг: в історії присутні натяки на романтичні почуття трохи не традиційної орієнтації, а також магія та містика*   

 "Халамідники" -  слово, яке я зустріла на підписі старовинної фотокартки в музеї, означає бешкетників, зухвалих людей, які порушують суспільний лад.

***

Томас, який звав себе Архітектором, був закоханий у мистецтво. Нащадок заможного аристократичного роду, він виріс у розкішному маєтку в старовинному місті, серед оздоблення, скульптур та витончених форм, і мріяв творити щось настільки ж прекрасне. Серед однолітків він був диваком, не від світу цього, та що йому до того – Томас міг дозволити собі жити фантазією та красою. 

Щасливе безтурботне життя обірвалося невдовзі після того як він одержав диплом архітектора в академії – низка трагічних подій зруйнувала весь колишній світ, батьки Томаса загинули, і сам він дивом вцілів. В той темний час він сказав собі, що раз доля залишила йому життя, то він не схибить хоча б в головному – у своїй мрії зробити місто прекрасним, відреставрувати старовинну розкіш його будинків. І почав невтомну працю над дослідженнями, кресленнями, розрахунками.  

У міській раді Томасів проект реставрації зустріли вкрай похмуро. Це ж стільки роботи перевернути заради чого, якоїсь там краси?! Кому потрібні ці атланти, каріатиди, маскарони, химери коли на розгляді чекає сучасний торгівельний зал? Форма має бути прямокутною як банкнота! І взагалі, чи подумав він, хто буде доглядати за всією цією популяцією скульптур?! 

«Той, хто любить їх», – не задумуючись відповів Томас.

Сміх піднявся у залі. Несерйозного молодика виставили за двері: «У нашому місті ми шукаємо того, хто має здоровий глузд», – пролунали слова, кинуті у слід.

Принижений, розбитий, розгніваний брів Томас під вечірнім дощем. Холодна вода заливала його креслення та мрії. Наштовхнувшись на рекламну дошку, що так ненависно стирчали звідусіль, Томас у розпачі взяв і написав на зворотному боці креслення об’яву: 

«Шукаю того, хто вкраде це місто!»

***

Наступного дня Томаса розбудив дзвінок у двері. На порозі стояв витончений мовби божество юнак у простому сірому костюмі. Дивним було його обличчя – фіолетового кольору. 

«Я прийшов за Вашою об’явою», – промовив він. 

«Ох, яких дурниць я вчора з гаряча накоїв», – подумав Томас. «Вибачте, це був просто жарт», - зніяковіло відповів він.

«О ні, жарт не звучить так! – посміхнувся загадковий незнайомець, і хитринка спалахнула в його очах. – Прийди і подивись сам, якщо сміливий».

Далі буде…