«Свічка. Свічка згасла», — відчув крізь сон Карл. Він відразу прокинувся та встав з ліжка. Тоненький димок від погаслої свічки піднімався угору. І тут почувся звук: «Ш-ш-ш-р-р-р-р-х-х-х». Зовсім близько. Це з кухні. В коридорі тихенько рипнула дошка. 

«Воно прийшло», — зрозумів Карл.

Карл швидко встав. Він відчув, як гнітюча тиша тиснула йому на барабанні перетинки.

«Діана!» — згадав Карл і швидко перебіг до сусідньої кімнати. Слава Богу, усі свічки в кімнаті Діани горіли, а сама вона мирно спала на своєму ліжку.

—   Діаночко, вставай! — промовив стиха Карл та затермосив дочку за плечі.  

—   Га? Шо? —  спросоння пробурмотіла  Діана.

—   Воно. Воно прийшло. І вже близько! — зашепотів Карл. Після цих слів відразу ж дві свічки у кімнаті Діани згасли. Діана миттю піднялася з ліжка та обняла Карла.

—   Мені страшно, татусю, — схлипнула Діана.

Карл чув, як знову скрипнула дошка в коридорі. Уже голосніше. Крізь ледь відчинені двері чоловік побачив, як свічки у його кімнаті раптово усі згасли. Темрява згущувалася.  Відчувся запах смердючого болота. Потягнуло вогкістю і холодом. Ще одна свічка в кімнаті дочки погасла.

Карл завжди тримав у своїй піжамі запальничку. Він дістав її з кишені та спробував запалити згаслі свічки, але, як на зло, запальничка не працювала. Усі намагання Карла викресати вогню створювали лише дрібні іскорки.

«С-с-к-к-к-р-р-р-т-т». Знову скрегіт, але вже дуже близько, майже біля самого вуха. Діана вчепилася міцними обіймами в ноги Карла. Повторно скрип дошки, але вже чіткий. Воно йде. І вже дуже близько. Згасла ще свічка. Темрява охопила уже майже усю кімнату, і лише світло від останньої свічки ледь осяювало кімнату Діани.

—   Татусю, врятуй!  —  Діана весь час намагалася все вище і вище обійняти Карла, але не діставала через свій маленький зріст. Карл взяв дочку на руки, і Діана цупко вчепилася у нього своїми руками та ногами.

Карл далі намагався запалити свічку, але навіть іскри від запальнички траплялися все рідше. Запах смердючого гнилого болота вже наповнив цілу кімнату. Знову скрип дошки. Він був голосний, майже біля самих дверей кімнати Діани. Всередині в голові Карла щось знову заскреготіло. Тиша нещадно давила на барабанні перетинки, що аж боліло і хотілося щільно закрити вуха. Проте Карл не полишав спроби запалити хоча б одну додаткову свічку. Але тут і остання свічка згасла. Дим ледь помітно піднімався вгору від неї, і Карл дивився, як дотліває полум'я на гніті останньої свічки. Раптом темрява і холод огорнули їх.

—   Татку! — благаюче стиха сказала Діана у вухо Карла. Хватка Діани була дуже сильною.

—   Татку, — промовила знову Діана. — У тебе ж немає дочки, так?

І тут Карл зрозумів. У нього дійсно не було ніколи дочки. Його дружина померла місяць тому, під час пологів, і ненароджена донька вмерла разом із дружиною. Карл заплющив очі.

—   Відкрий очі, — заговорило те, що тримало його, як змія, міцною хваткою навколо шиї. Він відчув, як дихати стає важче.

—   Ні! —  видавив із  себе Карл, намагаючись не заплакати.

—   Розплющ очі і подивись на істинне лице! — наказувало майже біля самого вуха Воно.

—   Ні, будь ласка! — Карл благав, а сльози вже почали котитися по його щоках.

—   Подивись на істинне лице! — голос уже гучно лунав у його голові.

—   Ні… — Карл уже був майже зламаний.

—   Подивись! На істинне лице… Безумства.

І Карл розплющив очі.

***

Дякую за прочитання.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Серебрій Лариса

Контакти автора: