Неймовірні пригоди Іна та Ана в країні Доброїні

Краса навколо. Хлопчик і дівчинка йшли босими ногами по зеленій траві та легкий вітерець час від часу обдував їхні радісні обличчя. 

Хлопчик був одягнений звичайно, але в його руках був могутній синій меч, а за спиною у нього був прикріплений міцний магічний щит. 

Дівчинка була вбрана в гарне сріблясте літнє плаття, а її голова була прикрашена невеличкою сріблястою короною. У неї на плечі сидів маленький котик-єдиноріжок, який був її особистим магічним створінням- охоронцем. 

Сьогодні у принцеси та героя важлива місія. Їм треба попросити дракона погоди розв'язати проблему всесвітнього масштабу. Дорога до дракона була дуже небезпечна та пролягала через чортячий міст. 

Ось нарешті й чортячий міст. Це був довжелезний дерев'яний підвісний міст над великим урвищем. Внизу в проваллі кипіла лава та сиділо багато-багато чортів, які смажили там собі тих, які туди впали.

Дівчинка Ан повернулася до хлопчика Іна та сказала йому серйозним голосом: 

— Іне, це дуже небезпечний міст. Там внизу сидять чортяки, та коли ми почнемо мостом іти, вони почнуть нас обзивати та злити. Щоб пройти міст неушкодженими, потрібно не зважати на їхні обра́зи. Ти зрозумів? Бо інакше ми туди впадемо. 

— Так, зрозумів, Ан. Я радий, що ти так багато знаєш про чарівні місця нашої країни.

Як тільки Ін та Ан ступили на міст, чортяки знизу почали кричати та обзиватися. Хоч як Іну та Ані хотілося їм відповісти, але вони стримувалися та, дивлячись лише уперед, прямували на другий бік мосту.

Нарешті вони перейшли небезпечний міст та побігли між мальовничими зеленими пагорбами. І  ось вони знайшли те, що шукали. На одному із зелених пагорбів був невеликий блакитний дракон. Безумовно це був він — дракон погоди Хмародуп. Його легке блакитне хутро огортало його і справляло враження, наче він одягнений в пухнасту шубу. З його драконячої дупки час від часу вилітали невеличкі хмарки, які підіймалися високо в небо. 

Дракон теж їх помітив, злегка підняв свою голову та з цікавістю спостерігав за дітьми, які наближалися до нього. Діти підійшли до дракона  і першою заговорила дівчинка, бо вона була трохи старша.

— Привіт, це ти дракон погоди Хмародуп?

— Так це я. А ви хто?

— Я Ан, а це мій братик Ін. Ми діти із Землі, — відповіла йому дівчинка.

— Землі? Ви належите до раси гномів? — повільно продовжував розмову дракон.

— Та ні! — втрутився в розмову хлопчик. — Ми з іншого світу, а сюди переносимося завдяки фантазії.

— Значить, ви могутні чарівники?

— Знову ж ні… — ображено тупнула ногою дівчинка та насупила брови. —  Але нехай вже буде по-твоєму. Ми прийшли сюди із важливою місією!

— Дуже важливою! — додав поважно хлопчик Ін, злегка змахнувши мечем.

— Та невже? І що ж це за важлива справа? — повільно промовляючи кожне слово, запитав дракон погоди Хмародуп.

— Потрібно викликати торнадо! — сказав Ін.

— Не просто торнадо, а веселкове торнадо! — вигукнула дівчинка Ан.

— Величезне! — додав хлопчик Ін, розводячи руками, щоб дракон усвідомив, що торнадо дійсно повинне бути велике.

— А для чого вам веселкове торнадо? — здивувався дракон, та додав: — Та ще й велике!

— Країна Солдатія йде на нас війною. Велика армія солдатів уже біля границі нашого королівства. Веселкове торнадо зможе зробити зі злих солдатиків добрих! — пояснила Ан.

— Ага… Так, це благородна мета. Але все має свою ціну. Ви ж це знаєте, чи не так?

— Так, ми готові до усього! — одночасно та впевнено промовили діти Ін та Ан.

— Я виконаю ваше бажання та створю веселкове торнадо, щоб зупинити армію з країни Содатія. Але вам потрібно почухати мене.

— Ми згодні, — хоробро відповіла дівчинка Ан, підійшла до дракона та почала чухати його за вушком. Хлопчик Ін поставив меча на землю та теж підійшов до дракона і почав чухати його збоку. 

Дракон Хмародуп від задоволення перевернувся на спинку та почав від насолоди муркотіти, наче справжня киця, час від часу розмахуючи своїм драконячим хвостом. Діти безстрашно обчухували його з ніг до голови, не залишивши жодну частинку тіла необчуханою. За кілька хвилин Хмародуп задоволено промурмотів:

   — Дякую вам, хоробрі герої. Так добре мене ще ніколи не обчухували. Знаєте, драконам погоди важко себе чухати, а то відразу псується погода. А воно інколи так свербить…

    — Ми виконали свою частину домовленості, тепер черга за тобою, — промовила хоробро дівчинка Ан.

    — Так, так… Я пам'ятаю. Сідайте мені на спину і ми полетимо до кордону нашої країни Доброїни зупинити армію із Солдатії.

Ін підняв свого меча та заткнув його за пояс. Тепер він знав, що дракон погоди Хмародуп не несе небезпеки, а допоможе їм. Дівчинка Ан за цей час вже видерлася вгору по дракону та сіла біля його шиї, міцно тримаючись за його довгу блакитну шерсть. Хлопчик Ін теж підбіг до дракона та зі швидкістю світла вискочив на нього і зайняв своє місце десь посередині спини.

— Ви готові? — запитав дракон та розправив свої пухнасті крила.

— Так!! — голосно закричали герої і в ту ж мить вони знеслися в повітря та полетіли.

Вітер обдував їхні сміливі обличчя, а вони час від часу дивилися вниз, де зменшувалися ліси, поля, замки, та інші казкові дивовижі країни Доброїни.

— Залітаємо в хмари. Приготуйтеся! — голосно промовив дракон Хмародуп, коли вони підлітали до хмарок.

Діти широко розкрили роти і залетіли у хмари. Солодка вата хмарок забивала їм роти та вони з насолодою смакували кожну хмаринку, яка мала різні смаки. Дракон теж час від часу пожовував собі хмарки та помуркував від насолоди. Коли наші герої добряче наїлися, то спустилися знову нижче хмар. Вони вже долетіли до місця.

Тут на границі країн Солдатії та Доброїни вже не було звичайних красивих пейзажів. Перед ними розтяглися довжелезні захисні споруди: високі вежі, кам'яні масивні мури та залізні гостроверхі огорожі. Знизу бігала велика кількість лицарів Срібного Столу з мечами та списами, займаючи бойові позиції, а лучники заготовлювали собі дуже багато стріл. Усі готувалися до війни.

З боку країни Солдатії зібралася величезна армада. Перед ними вишикувались величезна кількість різних-прерізних солдатів. Там були і зелені орки, і велетенські тролі, і залізні лицарі Золотого столу, і солдати з автоматами та гвинтівками. Також там стояло кілька танків, різні зловісні машини, ну й, звісно, катапульта. 

Армія країни Солдатії була доволі грізною і невідомо було, чи втримає збудована оборона країни Доброїни таку величезну навалу.

   — Це тут! Потрібно чимшвидше викликати веселкове торнадо, інакше війни не уникнути! — голосно у вухо дракона погоди вимовила дівчинка Ан, коли вони облітали ворожі приготування.

   — Бачу… Я вас висаджу біля лицарів Срібного столу, а потім створю веселкове торнадо, — мовив дракон та повернувся до укріплень країни Доброїни. Він спустився на землю, почекав, поки діти злізуть з його густої, м’якої шерсті та сказав: 

   — Підніміться високо-високо. Тоді ви зможете побачити найдивовижнішу природну стихію нашої країни, — сказав та посміхнувся дракон Хмародуп, а потім злетів та попрямував до ворожої армії.

Дівчинка Ан та хлопчик Ін швидко побігли до найвищої вежі та почали підніматися сходами нагору. Шлях був важкий та довгий, але, рахуючи кожну сходинку, їм ставало легше. Дівчинка Ан дорахувала до ста п'ятдесяти шести сходинок, коли нарешті вийшла нагору. Хлопчик Ін, який вийшов другим, дорахував до ста тисяч мільйонів вісім сходинок. Діти зійшлися на думці, що вони обоє, мабуть, трохи помилились, і точна кількість сходинок десь приблизно посередині цих двох чисел.

З найвищої вежі їм відкрився пречудовий краєвид. Вони побачили, як дракон погоди Хмародуп вже створив багато-багато веселок, а тепер вже закручував їх у вихор.  

   — Як думаєш, все вийде? — запитав котик-єдиноріг у дівчинки Ан, коли вона із захопленням спостерігала за роботою дракона Хмародупа.

   — Мусить вийти. Ми заплатили за це велику ціну… — серйозно відповіла Ан.

    — Якщо не вийде, я їх знищу своїм мечем Справедливості! — хоробро сказав Ін, витягнувши з-за пояса свою зброю.

Нарешті веселкове торнадо утворилися та ринуло на армію країни Солдатії. Могутній вихор підкидав вгору солдат на кілька десятків, а можливо навіть кілька сотень метрів. Потужний вітер розкидав заготовлену зброю у руках солдатів у різні боки. Хоча торнадо тривало недовго, але це було захопливе видовище! Після закінчення веселкового торнадо усі солдати, які були підняті  вгору та кинуті вниз, почали повільно підніматися та повертатися назад у свою країну Солдатію. 

     — Це спрацювало! -— радісно крикнула Ан, — вони повертаються додому!

          — Ура! — кричав голосно Ін та підняв меча догори.

     — Тепер можна повертатися назад та подивитися мультики! — закричав котик-єдиноріжок, який радісно тулився до лиця та шиї дівчинки Ан після перемоги.

— Так, тепер можна повертатися, — серйозно промовила дівчинка Ан. — Але я впевнена, що країна Доброїна ще не раз покличе нас на допомогу.

— І ми готові прийти, — серйозно поважно підтакнув хлопчик Ін.

Після цих слів діти повернулися у свій світ, де батьки, як винагороду, включили їм їхні улюблені мультики. 

***

Дякую за прочитання.

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Гнатишин Тереза 

Контакти автора: