.jpeg)
Колись, за часів вк... Ой, давайте без цього, усі (ну, майже?) ми там там колись були.
Коротше, за часів вк зі мною і не тільки сталося багато різного гівна. У якомусь сенсі було прийнято мати гівняну самооцінку, і "Дно арти" були лише маленькою частиною того що таку загальну думку підгодовувало.
Серед маленьких ноунейм авторів було прийнято постити якусь творчість і додавати "намалював гівняшку((0(00(00". Бо ніколи не знаєш, коли у коменти зайде якась бридота і залишить там частинку себе. Тому простіше було перестрахуватися і заздалегідь обісрати себе, щоб іншим вже нічого було робити.
Я теж таким був. Намагався догодити авдиторії, навіть якщо це були якісь повзкрокодили. Щоб ніхто не захуєсосив бо ну "просто так", бо не можна ж пройти повз і промовчати замість того щоб сказати якусь мерзоту.
Хоча за активних часів дно артів, десь у 2013-2014, я був тією самою мерзотою яку зараз зневажаю, ось вам і character development, хоча хтось і досі пропихує тейки що хуйові люди не змінюються
І одного дня я якось сів на дупу і задумався. Я роблю це усе... Щоб шо?
По-перше я дійшов висновку що хуєсосити інших це дно. Не дно арти, це просто дно.
Від хуєсосіння інших сам я не стаю кращим за них. І взагалі, як мені тоді на думку спало, що я маю на це хоча б якесь моральне право? Дойобуватись до якихось рандомних людей, до яких мені не було діла до того... Це такий крінж.
По-друге, мене теж срали за скіл, і неодноразово, а я ще й продовжував тоді тягнути оту ригачку з "намалював гівняшку, не бийте".
І в черговий раз, пишучи опис до якогось з малюнків, який хотів опублікувати, я подумав: а нахуя?
Нахуя я поливаю свою творчість помиями на своїй (бо профіль/канал/паблік автора - це автоматично його сейфспейс) території, щоб мене не засрали якісь додіки, коли я можу їх, ну, просто забанити?
Хто мені взагалі вбив у голову що я роблю хуйово и заслуговую на паршиві коментарі? Навіть якщо і роблю хуйово, а чи не пішов би той, хто захоче насрати на моїй території, до сраки?
...
Ці дві думки прийшли до мене приблизно одночасно. І, знаєте, це було насправді таке полегшення.
Я перестав писати принизливі коментарі до своїх малювачок і почав підкреслювати саме те, що мені в них подобається. Наприклад, в одній пікчі я зміг намалювати непоганий фон, і це маленьке досягнення. У іншій мені вдалося намалювати позу, з якою я мав складнощі, а у третій нарешті опанував хоча б якісь емоції, щоб персонажі не були цеглинами.
Такі коментарі від самого себе надавали мені сил і впевненості що я зможу покращити свої навички. Хтось скаже "та це ж дрібниця" і щось там про "таке не працює" - а я не буду сперечатися, бо мені занадто впдалу.
Бо для мене це був гарний поштовх для власного розвитку, і я б хотів ненав'язливо порекомендувати людям, в яких погана самооцінка і ставлення до своїх витворів, хоча б іноді помічати те _хороше_ заради чого ви взагалі створюєте мистецтво. Навіть якщо не у собі шукати те "хороше" (а тут вже треба подумати про пошук спеціаліста з менталки), то хоча б у своїй творчості.
... Десь приблизно з тих часів, після усвідомлення, я почав багато коментувати.
Опустимо той факт що це все ще було у роснявій соцмережі, бо суть не у цьому, і те було до початку війни.
Я залишав іншим авторам хвалебні коментарі, зокрема з тим ЩО САМЕ мені сподобалося у тому чи іншому малюнку (бо ну я ж художник, на кого мені ще було підписувався як не на колег по малюванню). Звісно, кожного разу я думав що теж хочу щоб мені таке писали, але мені і просто було приємно від зворотньої реакції. Мені було приємно що я зміг порадувати людину і хоча б так показати що її творчість цінують і помічають авторські зміни та успіхи.
З тих часів минуло ~8 років, і увесь цей час я продовжував йти саме таким шляхом. Хвалити творчість як свою власну так і роботи інших людей виявилось найбагато приємніше за буття мразотою яка може лише срати під себе та обмазувати гівном чужі двері.
Якщо колись я боявся написати у пості що "єєє, я зробив ахуєнний фон і мені подобається мій малюнок", то тепер це стало нормою. Якщо колись мені було ніяково та сором'язливо залишати іншим авторам похвалу, то тепер я можу робити це так само вільно як і дихати.
Бо ну а нащо нести негатив, коли можна написати щось приємне? Це не складно, а ефект у обидві сторони крутезний.
...
Але до цього теж довелося прийти... Отримати різний, включно з лайняним, досвід. Пройти власний шлях, багато чого усвідомити. Дійти висновків у які б я не повірив ще у тому ж 2014.
Звісно, не без помилок, бо куди ж без них, але саме завдяки їм я зміг частково поставити себе на місце інших людей, відрефлексувати і зрозуміти у чому проблема і що я робив не так.
Ці помилки можуть залишати своєрідні "шрами", але як людина, яка вже пройшла частину цього шляху, я можу порадити лише прийняти їх і жити далі.
(Зараз я пишу цей пост виключно стосовно творчого шляху, бо реальне життя в усіх різне, і у деяких аспектах реально краще звернутися до психолога)
А осьо мій власний список "правил" (для себе, але може і вам знадобиться) існування у творчому просторі:
- Поважати інших авторів і не дойобуватися до їх стилю/скілу, якщо щось не подобається - мовчки пройти повз
- Якщо подобається автор, завжди підтримувати його реакціями, а за можливості репостами і КОМЕНТАРЯМИ, бо це дуже підтримує і надихає (можна ще конкретизувати що саме сподобалося, це навіть приємніше ніж загальне "дуже круто")
Це, власне, і все ⭐
Підтримуйте своїх, це дуже важливо.
...
Звісно що теми русні і всього пов'язаного з нею в украрті це окрема розмова, але хто я такий щоб комусь казати що робити :^)
Тут я б міг багато чого написати, але в усіх нас є власні голови, і ми, навідміну від росні, вміємо ними думати самостійно, і приймати осмислені, критичні рішення.
Єдине що хочу зауважити - було б гарно бути хоча б трохи добрішими та більш розуміючими одне до одного.
Бо інакше усі наші автори повтікають до вестернсів, де їх будуть хвалити і підтримувати, замість того щоб в украрті чекати коли і до тебе доїде шакалячий експрес. І тоді вже в українському просторі стане просто нема кого підтримувати.
...
Ба як перетік від похвали та підвищення самооцінки до підтримки своїх, іхіхіх
Ну і тримайте дурнувату фотку кота, бо чому ні якщо так
Коротше, за часів вк зі мною і не тільки сталося багато різного гівна. У якомусь сенсі було прийнято мати гівняну самооцінку, і "Дно арти" були лише маленькою частиною того що таку загальну думку підгодовувало.
Серед маленьких ноунейм авторів було прийнято постити якусь творчість і додавати "намалював гівняшку((0(00(00". Бо ніколи не знаєш, коли у коменти зайде якась бридота і залишить там частинку себе. Тому простіше було перестрахуватися і заздалегідь обісрати себе, щоб іншим вже нічого було робити.
Я теж таким був. Намагався догодити авдиторії, навіть якщо це були якісь повзкрокодили. Щоб ніхто не захуєсосив бо ну "просто так", бо не можна ж пройти повз і промовчати замість того щоб сказати якусь мерзоту.
І одного дня я якось сів на дупу і задумався. Я роблю це усе... Щоб шо?
По-перше я дійшов висновку що хуєсосити інших це дно. Не дно арти, це просто дно.
Від хуєсосіння інших сам я не стаю кращим за них. І взагалі, як мені тоді на думку спало, що я маю на це хоча б якесь моральне право? Дойобуватись до якихось рандомних людей, до яких мені не було діла до того... Це такий крінж.
По-друге, мене теж срали за скіл, і неодноразово, а я ще й продовжував тоді тягнути оту ригачку з "намалював гівняшку, не бийте".
І в черговий раз, пишучи опис до якогось з малюнків, який хотів опублікувати, я подумав: а нахуя?
Нахуя я поливаю свою творчість помиями на своїй (бо профіль/канал/паблік автора - це автоматично його сейфспейс) території, щоб мене не засрали якісь додіки, коли я можу їх, ну, просто забанити?
Хто мені взагалі вбив у голову що я роблю хуйово и заслуговую на паршиві коментарі? Навіть якщо і роблю хуйово, а чи не пішов би той, хто захоче насрати на моїй території, до сраки?
...
Ці дві думки прийшли до мене приблизно одночасно. І, знаєте, це було насправді таке полегшення.
Я перестав писати принизливі коментарі до своїх малювачок і почав підкреслювати саме те, що мені в них подобається. Наприклад, в одній пікчі я зміг намалювати непоганий фон, і це маленьке досягнення. У іншій мені вдалося намалювати позу, з якою я мав складнощі, а у третій нарешті опанував хоча б якісь емоції, щоб персонажі не були цеглинами.
Такі коментарі від самого себе надавали мені сил і впевненості що я зможу покращити свої навички. Хтось скаже "та це ж дрібниця" і щось там про "таке не працює" - а я не буду сперечатися, бо мені занадто впдалу.
Бо для мене це був гарний поштовх для власного розвитку, і я б хотів ненав'язливо порекомендувати людям, в яких погана самооцінка і ставлення до своїх витворів, хоча б іноді помічати те _хороше_ заради чого ви взагалі створюєте мистецтво. Навіть якщо не у собі шукати те "хороше" (а тут вже треба подумати про пошук спеціаліста з менталки), то хоча б у своїй творчості.
... Десь приблизно з тих часів, після усвідомлення, я почав багато коментувати.
Опустимо той факт що це все ще було у роснявій соцмережі, бо суть не у цьому, і те було до початку війни.
Я залишав іншим авторам хвалебні коментарі, зокрема з тим ЩО САМЕ мені сподобалося у тому чи іншому малюнку (бо ну я ж художник, на кого мені ще було підписувався як не на колег по малюванню). Звісно, кожного разу я думав що теж хочу щоб мені таке писали, але мені і просто було приємно від зворотньої реакції. Мені було приємно що я зміг порадувати людину і хоча б так показати що її творчість цінують і помічають авторські зміни та успіхи.
З тих часів минуло ~8 років, і увесь цей час я продовжував йти саме таким шляхом. Хвалити творчість як свою власну так і роботи інших людей виявилось найбагато приємніше за буття мразотою яка може лише срати під себе та обмазувати гівном чужі двері.
Якщо колись я боявся написати у пості що "єєє, я зробив ахуєнний фон і мені подобається мій малюнок", то тепер це стало нормою. Якщо колись мені було ніяково та сором'язливо залишати іншим авторам похвалу, то тепер я можу робити це так само вільно як і дихати.
Бо ну а нащо нести негатив, коли можна написати щось приємне? Це не складно, а ефект у обидві сторони крутезний.
...
Але до цього теж довелося прийти... Отримати різний, включно з лайняним, досвід. Пройти власний шлях, багато чого усвідомити. Дійти висновків у які б я не повірив ще у тому ж 2014.
Звісно, не без помилок, бо куди ж без них, але саме завдяки їм я зміг частково поставити себе на місце інших людей, відрефлексувати і зрозуміти у чому проблема і що я робив не так.
Ці помилки можуть залишати своєрідні "шрами", але як людина, яка вже пройшла частину цього шляху, я можу порадити лише прийняти їх і жити далі.
(Зараз я пишу цей пост виключно стосовно творчого шляху, бо реальне життя в усіх різне, і у деяких аспектах реально краще звернутися до психолога)
А осьо мій власний список "правил" (для себе, але може і вам знадобиться) існування у творчому просторі:
- Поважати інших авторів і не дойобуватися до їх стилю/скілу, якщо щось не подобається - мовчки пройти повз
- Якщо подобається автор, завжди підтримувати його реакціями, а за можливості репостами і КОМЕНТАРЯМИ, бо це дуже підтримує і надихає (можна ще конкретизувати що саме сподобалося, це навіть приємніше ніж загальне "дуже круто")
Це, власне, і все ⭐
Підтримуйте своїх, це дуже важливо.
...
Звісно що теми русні і всього пов'язаного з нею в украрті це окрема розмова, але хто я такий щоб комусь казати що робити :^)
Тут я б міг багато чого написати, але в усіх нас є власні голови, і ми, навідміну від росні, вміємо ними думати самостійно, і приймати осмислені, критичні рішення.
Єдине що хочу зауважити - було б гарно бути хоча б трохи добрішими та більш розуміючими одне до одного.
Бо інакше усі наші автори повтікають до вестернсів, де їх будуть хвалити і підтримувати, замість того щоб в украрті чекати коли і до тебе доїде шакалячий експрес. І тоді вже в українському просторі стане просто нема кого підтримувати.
...
Ба як перетік від похвали та підвищення самооцінки до підтримки своїх, іхіхіх
Ну і тримайте дурнувату фотку кота, бо чому ні якщо так
