З моєї голови вітром зірвало капелюшок. Без нього я влітку, особливо коли температура вище +30, на вулицю не виходжу, бо про сонячний і теплові удари знаю не з чуток. Тож, цей літній аксесуар завжди має бути у мене на голові. Його широкі криси роблять ідеальну тінь моєму чималенькому носові, чи дзьобові (о, він такий майстер обогорати, що я ладна листочки на нього ліпити, як немає тіні, аби не ходити з червоним, як у старого Джузеппе, носом) і шию закриває не погано. Тому я ціную свій капелюшок.
Але сьогодні опівдні поривом вітру з моєї голови унесло мого надійного постачальника затінку. І що ж мені було робити, як не кинитусь навздогін за ним? Ой, я прямо уявляю собі який мала вигляд, коли незграбно побігла в бік білого літнього капелюха, що задорно підстрибуючи тротуаром, катився підбурюваний вітром. І тут я несусь, ще й з пакетом повним сміття (комічний елемент історії). Звісно, за всіма законами жанру (а це точно, трагікомедія), я перечепилась за каменюку в траві й гепнулась на всі чотири точки, а від здивування ще й ротом зловила хмару пилюки яку сама ж і підняла впавши. Фу, не смачна пилюка. Пакет зі сміттям розірвався і щедро посипав і тротуар, і газон своїм вмістом. Але капелюх я зловила. Потім роздивилась свої руки-ноги, а вони, прям, як в дитинстві забиті до крові. Цікаво що лівій колінці і правій долоні "пощастило" більше.
Поки я, така красива що аж страшно, збирала своє ж розкидане смиття, пан що став несподіваним свідком моєї незграбної спроби полетіти зупинився на декілька секунд осторонь, дивно крекнув і пішов собі геть. Дякую за "допомогу", чуваче!
Від сьогодні я офіційно стала Пані Незґраба, як у Андруховича в "12 обручах" , тільки ніхто мене не рятував. Можливо на щастя.
В аптеці мені щиро співчували, навіть якусь знижку зробили на хлоргексидин і серветки. А я тепер, вже відпустивши образу на власну незграбність, роздивляюсь свої поранені кінцівки і розумію, що правою долонею приземлилася на жестяну кришку від пива, яку хтось кинув на землі (щоб ти був здоровий пивоман), бо маю від неї рану відповідної форми.
Висновок. Капелюшок треба прив'язувати до голови)
Але сьогодні опівдні поривом вітру з моєї голови унесло мого надійного постачальника затінку. І що ж мені було робити, як не кинитусь навздогін за ним? Ой, я прямо уявляю собі який мала вигляд, коли незграбно побігла в бік білого літнього капелюха, що задорно підстрибуючи тротуаром, катився підбурюваний вітром. І тут я несусь, ще й з пакетом повним сміття (комічний елемент історії). Звісно, за всіма законами жанру (а це точно, трагікомедія), я перечепилась за каменюку в траві й гепнулась на всі чотири точки, а від здивування ще й ротом зловила хмару пилюки яку сама ж і підняла впавши. Фу, не смачна пилюка. Пакет зі сміттям розірвався і щедро посипав і тротуар, і газон своїм вмістом. Але капелюх я зловила. Потім роздивилась свої руки-ноги, а вони, прям, як в дитинстві забиті до крові. Цікаво що лівій колінці і правій долоні "пощастило" більше.
Поки я, така красива що аж страшно, збирала своє ж розкидане смиття, пан що став несподіваним свідком моєї незграбної спроби полетіти зупинився на декілька секунд осторонь, дивно крекнув і пішов собі геть. Дякую за "допомогу", чуваче!
Від сьогодні я офіційно стала Пані Незґраба, як у Андруховича в "12 обручах" , тільки ніхто мене не рятував. Можливо на щастя.
В аптеці мені щиро співчували, навіть якусь знижку зробили на хлоргексидин і серветки. А я тепер, вже відпустивши образу на власну незграбність, роздивляюсь свої поранені кінцівки і розумію, що правою долонею приземлилася на жестяну кришку від пива, яку хтось кинув на землі (щоб ти був здоровий пивоман), бо маю від неї рану відповідної форми.
Висновок. Капелюшок треба прив'язувати до голови)