В світлі попереднього допису виплило кілька тез, які я хочу пояснити, щоб мене не вважали шпигуном, хакером, маніпулятором і далі по списку образливих ярликів.
Тож розкажу кілька історій без висновків. Життєві ситуації за темою "Упс!.."

Автобус-експрес. Весна, тепло і квітнуть каштани і кульбабки. Молодь їде на природу, прагнучи уникнути фабричних димів та пилюки. Я їду в великий магазин по необхідну річ. Салон напівпорожній, субота, вихідні. Тихий райончик з каштанами і дитячими майданчиками. Зупинка з кав'ярнею на розі.

 До салону заходять двоє - хлопець і дівчина. Хлопець з костуром, дівчина - з важким рюкзаком. Прямують до кондукторки, купують квитки і цікавляться, чи можна сісти на місця для інвалідів, бо хлопець ще на реабілітації з травмою ноги, але не інвалід, проте стояти йому боляче. Кондукторка дозволяє, сідає на своє робоче сидіння навпроти цієї пари. Хлопець складає костур і ставить його збоку сидіння. Їхати довго, зав'язується розмова. Пара їде до ботанічного саду і вони не дуже розуміють, як туди дістатися. Кондукторка розповідає, щось питає, хлопець відповідає, певно, жартує, бо жінка заливається веселим сміхом. Експрес погойдується на подовбаній дорозі і потроху наближає пасажирів до пункту призначення. Його нутро наповнюють пасажири і він їде далі.
Десь на середині шляху в салон заходять три жінки середнього віку. Квапливо озираються в пошуках вільних місць. Десь в хвості експреса є одне вільне і одна з жінок іде туди. Дві інші не дуже хотять іти на острівець, призначений для стояння і перезираються між собою. Кондукторка іде в кінець салону, продавати квитки новим пасажирам. Жінки помічають хлопця і прямують в його бік. 

Дівчина поклала голову на плече хлопця і закрила очі. Він дивиться у вікно, за яким пропливають то будинки, то квітучі дерева, то фабричні ворота.
Жінки щось гомонять, невдоволено блискаючи очима в бік молодої пари. І потроху підтюпують ближче. В розмові чую уривки фраз "... зовсім не поважають!..", "... нахабна молодь...!", "... здоровий бичок, а сів!.."
І за якусь мить вже відкрито звертаються до пари:
- Чого розсілися, старшим треба місце уступати!
Дівчина червоніє і каже, що в її хлопця хвора нога, а в неї - важкий рюкзак з фотоапаратами, його на підлогу не поставиш.
Проте жінкам байдуже і вони продовжують булити молодь.
- В наш час піонери не сідали на місця для хворих! - Каже одна.
- І торби помагали заносити! - Додає друга.
- Нам кондуктор дозволила... - Невпевнено аргументує дівчина. 
- Ви що - інваліди? Постояти не можете, га? - Одна з жінок відчула слабину і вирішує натиснути на гостросоціальне. - Молодьож, старших треба поважати!
- Насть... Облиш. Бери мій рюкзак на коліна, а я постою. - Хлопець дивиться просто в обличчя жінкам і дістає з-за сидіння костур. Розкладає і важко ступає з ним до поручня.

Одна з жінок сідає на вільне місце з переможним виразом обличчя. Інша розуміє, що щось не так, але мовчить. Хлопець погойдуючись тримається за поручень. 
Підходить кондукторка.
- Ой, юначе, ви чого ото схопилися, вам ще шість зупинок їхати.
- Та не треба, вони кричати знов будуть. - Киває на жінок.
- Шановні, нащо ви зігнали хвору людину з місця? - Суворо цікавиться кондукторка.
- Так він сам встав, ми попросили - і він сам встав! - Бігає очима та, що сидить.
- От попросіть, щоб сів назад, йому ще потім довго йти. - Каже кондукторка з посмішкою, а в її голосі чути сталеві нотки. 
Жінка, що стоїть, червоніє і ховає очі. Та, що сидить, щось обдумує. Кондукторка дивиться на неї аж занадто виразно. Нарешті жінка встає, підходить до хлопця, який відвернувся до передніх дверей. Ніяково торкає його за плече.
- Е-е-е... Юначе... Може, ви присядете? Там місце вільне є. Кондуктор каже, що вам ще не треба виходити.
Хлопець зітхає і прямує назад. 
Експрес повзе собі далі, і за дві зупинки дві жінки з червоними вухами і одна - зі звичайними виходять у зелене мерехтіння лип і каштанів. А наступна зупинка - моя.
Пахне абрикосовим квітом і вологою землею. 
Поринаю у свіже повітря і йду у своїх справах.

Група подружок сидить у кафе. 
Я в куточку біля вікна з чашкою кави дописую курсову.

Дівчата досить голосно спілкуються, проте їх голоси звучать приємно і вони мені не заважають. Хтось пропонує пограти в "Правду чи дію". Одна дівчина з книжкою відмовляється. Її подруга хихоче: 
- Та ти що, це ж весело! Давай з нами!
Дівчина зітхає і погоджується, але видно, що вона б воліла просто пити чай і читати. 
Поступово гра від дитячих жартів типу "перенеси всі чайники на один стіл" і "як звали твоє перше кохання?"  переходить до більш серйозного "чому ти кинула свого хлопця?" та "поцілуй баристу". Дівчина з книжкою почувається ніяково і все частіше обирає "правду". Її компаньйонки захоплено придумують нові варіанти того чи іншого вибору. В повітрі висить напруження, яке ще жодна з них не відчуває. Збоку це помітно і я краєм вуха мимоволі слухаю і краєм ока ловлю їх за краєм монітора.
- Маш, то правда чи дія? - Питають дівчину з книжкою.
- Правда... - Якимось приреченим тоном відповідає дівчина з книжкою.
- Чудово! З ким в тебе був перший секс? - Каже одна завзята чорнявка з хитрими очима.

Дівчина з книжкою раптом змінюється в обличчі. Вона блідне і ніби кам'яніє. Тримається за книжку так, ніби то її рятувальне коло.
- Можна, я не буду відповідати? - Каже вона тихо. 
- Нєєєє, ну Ма-а-ша! Це ж пра-ви-ла! - Каже чорнявка, розтягуючи склади.
Подруга Маші торкається руки чорнявки.
- Не треба, Кать... Ну... Вона не хоче.
- Та чого? Давай, Маша, кажи - нам же цікаво!
- Так, кажи! - ще одна дівчина хапає Машу за руку. - Це ж просто гра!

Брязь! - Чашка падає на підлогу, чайні листочки розлітаються з осколками фарфору.
 Дівчина з книжкою висмикнула руку і випадково скинула чашку, але вона вже цього не бачить - її очі заливають сльози. Вона хапає книжку і рвучко піднімається з диванчика. Чорнявка намагається її обійняти, але вона виривається, ніби від цього залежить її життя. Кулею влітає в дамську кімнату і замикається там. 
Її подруга сидить з кам'яним обличчям. 
-... Що? - Відповідає на незадане питання чорнявка. - Я ж просто спитала! 
- Я казала, що не треба. Її колись скривдили. Чоловік. - намагається добрати слова подруга Маші. - Краще ви йдіть, я сама її заспокою.
- Тю, от проблема...! - Каже чорнявка, зморщивши носа. - Чи й не що!
Однак забирає сумочку і поспіхом йде разом з іншою дівчиною. Бариста виходить з підсобки з віником, а подруга Маші стоїть під дамською кімнатою, намагаючись вмовити її вийти.

Дуже хочеться підійти і допомогти, але це не моя справа, тож мені лишається тільки мовчки співчувати, тикаючи по клавішах.

Моралі не буде. 
Історії про мене будуть пізніше. 
Щоб їх писати, треба впорядкувати все, що я пам'ятаю і записати так, щоб це було зрозуміло тим, хто читатиме, а не тільки мені.