До того, як прийшов 2014-й, мишебратья здавалися нормальними людьми, принаймні ті, з ким я спілкувався. Були спільні інтереси на теренах мистецтва, музики, обговорення фільмів... Усе оте, що робить вас частиною якоїсь спільноти. Я знав купу народу, що не цікавилося тим, хто ти, звідки, а дивилося і слухало той контент, що ти видаєш, а ти робив те ж саме і якось воно все котилося, крутилося, і створювало само себе.
У мене був малесенький паблік у "Вконтакте", де ми з друзями з усього СНД намагалися трохи підняти рівень культури школоло, рагулів, бидлорозпаду особистості та інших фантастичних тваринок. Деякі навіть приходили самі і навіть репостили. Ми спостерігали еволюцію деяких з них і мовчки раділи, що "ось воно, запрацювало!".
А потім прийшов 2014-й і щось зламалося. Добра половина моїх знайомих раптом виявилася не надто доброю, а деяка плюнула мені в обличчя "скакай, хахол!", хоча я на той момент був максимально далеким від усього того і продовжував робити те, що хотів. З десятка адмінського складу лишилося четверо - я, два московських студента, один мій земляк. Стало настільки менше активності, що ми це бачили без графіків та аналізу. А враховуючи, що мої колеги і я стирчали там на голому ентузіазмі, без будь-якої монетизації, я зрозумів, що у нас не лишилося задля кого викладати. Ми писали самі для себе і вже у 2017-му я офіційно заявив приблзно двом десяткам видалених акаунтів і сотні існуючих, що я - всьо.
І дідько б з ним, але рефлекси лишилися, а потім ще й способи обходу блокування ВК стали ще незручнішими і я майже перестав заходити в цю соцмережу. І нарешті вирішив піти в Фейсбук.
І туди пішов з усіх моїх друзів по ВК один я.
Потім виявилося, що ФБ - то не ВК. Там все серйозно, там 100500 налаштувань, фільтрування стрічки новин, купа незрозумілих осіб, які чомусь кидають скаргу на картинку з котиком, бо їх щось там ущємляє, а ти на то отримуєш бан на тиждень. Hallo, нейромережева модерація!
Згодом я звик до того всього, навчився блокувати всяких Наталі і Ясмін, що хотіли зі мною знайомитися щопівгодини і зрозумів, що мені нудно. Навіть музики не додаси. Навіть тролити по-доброму не можна. І гіфки тупі, вибачай, Цукерберг.
Так я дійшов до того, що почав вступати до "рекомендованих груп", святі папугайчики, як низько я впав!
Випадково я потрапив до спільноти з кільканадцятьма тисячами народу, що спеціалізувалася на чорному та медичному гуморі (повірте, чорніше чорного гумору тільки жарти медиків) і залишився там - на той момент я вже занадто знудився у всіляких люто модерованих групах з рожевими поні і блокуванням за невинний жарт або власну думку. А тут було криваво, медично і смішно до надірваного животика. І мій гумор виявився комусь смішним, і хтось жартував так само. І тут мене покликали бути модератором. Команда з усього СНД, різного віку, різних професій, на голому ентузіазмі, без політики...
Щось знайоме, але най буде,- вирішив я і згодився.
У вересні цього року вже було б три роки, як я був там, але сталося 24 лютого і в адмінському чатику почало закіпати щось недобре.
Головний сказав, що ми "внєпалітікі" навіть зараз (особливо зараз, Єнотику!!!1!!!1) і що думати я можу що завгодно, але писати - ні. Навіть у цьому чатику. А Другий адмін заявила, що вона -- патріот, наліпила на аватарку аквафреш і перестала зі мною спілкуватися за межами чатика. А ще в запропонованих постах почали з'являтися пости, які я не міг пропустити не через голі цицьки. Одні дуже хотілося опублікувати, але не можна, а авторів інших хотілося знайти особисто і відвезти їх на місце дії їхніх жартів.
Уже 8 березня з мене зірвали погони модера і сказали, що вони не можуть тримати мене, бо мене будуть пригнічувати деякі коментарі і вони не хочуть, щоб я смутився через те. Власне, мене послали.
Я покликав охочих у Телеграм і зі мною пішло 4 людини -- три українці і один узбек з москви, який ще не зовсім зрозумів, у яку халепу він потрапив.
Так я зрозумів різницю між руснею і росіянами. Перші - то різні породи орків, а інші, скоріш за все, не існують. І "внєпалітікі" не вийде в будь-якому разі, бо це неможливо саме по собі. Бо буде те, що на картинці.
Я не став чекати і пішов. виявилося, що в Телеграм є українці, цілі канали з місцевим гумором, з політикою чи без. І навіть є можливість коментувати.
А наразі я тут. І хто зна, що буде далі?
У мене був малесенький паблік у "Вконтакте", де ми з друзями з усього СНД намагалися трохи підняти рівень культури школоло, рагулів, бидлорозпаду особистості та інших фантастичних тваринок. Деякі навіть приходили самі і навіть репостили. Ми спостерігали еволюцію деяких з них і мовчки раділи, що "ось воно, запрацювало!".
А потім прийшов 2014-й і щось зламалося. Добра половина моїх знайомих раптом виявилася не надто доброю, а деяка плюнула мені в обличчя "скакай, хахол!", хоча я на той момент був максимально далеким від усього того і продовжував робити те, що хотів. З десятка адмінського складу лишилося четверо - я, два московських студента, один мій земляк. Стало настільки менше активності, що ми це бачили без графіків та аналізу. А враховуючи, що мої колеги і я стирчали там на голому ентузіазмі, без будь-якої монетизації, я зрозумів, що у нас не лишилося задля кого викладати. Ми писали самі для себе і вже у 2017-му я офіційно заявив приблзно двом десяткам видалених акаунтів і сотні існуючих, що я - всьо.
І дідько б з ним, але рефлекси лишилися, а потім ще й способи обходу блокування ВК стали ще незручнішими і я майже перестав заходити в цю соцмережу. І нарешті вирішив піти в Фейсбук.
І туди пішов з усіх моїх друзів по ВК один я.
Потім виявилося, що ФБ - то не ВК. Там все серйозно, там 100500 налаштувань, фільтрування стрічки новин, купа незрозумілих осіб, які чомусь кидають скаргу на картинку з котиком, бо їх щось там ущємляє, а ти на то отримуєш бан на тиждень. Hallo, нейромережева модерація!
Згодом я звик до того всього, навчився блокувати всяких Наталі і Ясмін, що хотіли зі мною знайомитися щопівгодини і зрозумів, що мені нудно. Навіть музики не додаси. Навіть тролити по-доброму не можна. І гіфки тупі, вибачай, Цукерберг.
Так я дійшов до того, що почав вступати до "рекомендованих груп", святі папугайчики, як низько я впав!
Випадково я потрапив до спільноти з кільканадцятьма тисячами народу, що спеціалізувалася на чорному та медичному гуморі (повірте, чорніше чорного гумору тільки жарти медиків) і залишився там - на той момент я вже занадто знудився у всіляких люто модерованих групах з рожевими поні і блокуванням за невинний жарт або власну думку. А тут було криваво, медично і смішно до надірваного животика. І мій гумор виявився комусь смішним, і хтось жартував так само. І тут мене покликали бути модератором. Команда з усього СНД, різного віку, різних професій, на голому ентузіазмі, без політики...
Щось знайоме, але най буде,- вирішив я і згодився.
У вересні цього року вже було б три роки, як я був там, але сталося 24 лютого і в адмінському чатику почало закіпати щось недобре.
Головний сказав, що ми "внєпалітікі" навіть зараз (особливо зараз, Єнотику!!!1!!!1) і що думати я можу що завгодно, але писати - ні. Навіть у цьому чатику. А Другий адмін заявила, що вона -- патріот, наліпила на аватарку аквафреш і перестала зі мною спілкуватися за межами чатика. А ще в запропонованих постах почали з'являтися пости, які я не міг пропустити не через голі цицьки. Одні дуже хотілося опублікувати, але не можна, а авторів інших хотілося знайти особисто і відвезти їх на місце дії їхніх жартів.
Уже 8 березня з мене зірвали погони модера і сказали, що вони не можуть тримати мене, бо мене будуть пригнічувати деякі коментарі і вони не хочуть, щоб я смутився через те. Власне, мене послали.
Я покликав охочих у Телеграм і зі мною пішло 4 людини -- три українці і один узбек з москви, який ще не зовсім зрозумів, у яку халепу він потрапив.
Так я зрозумів різницю між руснею і росіянами. Перші - то різні породи орків, а інші, скоріш за все, не існують. І "внєпалітікі" не вийде в будь-якому разі, бо це неможливо саме по собі. Бо буде те, що на картинці.
Я не став чекати і пішов. виявилося, що в Телеграм є українці, цілі канали з місцевим гумором, з політикою чи без. І навіть є можливість коментувати.
А наразі я тут. І хто зна, що буде далі?
