Отже, минулого разу про лівійців я закінчила на тому, що вирішили вони зробити революцію На чолі лівійської революції стояла Рада революційного командування, куди входило 12 офіцерів. Прям як в одній відомій книженції.
Серед цих лівійських дружків-пиріжків виділявся Каддафі — він був гарний, гарячий і досить добре знав математику, щоб зрозуміти, що «1» більший за «1/12».
Спочатку Каддафі став Головнокомандувачем Лівійських Збройних Сил і почав все частіше й частіше з'являтися на публіці. Вже за рік Каддафі виступав від імені всієї Першовересневої Революції, а згодом назвав себе Лідером Революції.
Якщо хтось із Ради революційного командування думав інакше і гнав на Каддафі, то швидко перетворювався на ворога Революції з усіма наслідками.
Прибравши владу в руки, Каддафі став найбагатшою людиною у світі. Нафти було багато — бедуїнів мало, через це від казкового ВВП душу населення обісцяв ноги не один економіст. Статки Каддафі оцінювалися в 200 млрд доларів. Тоді за ці гроші можна було купити весь список журналу Forbеs, а на решту ще й виїбати всіх голлівудських зірок незалежно від їхньої статі, кольору шкіри та віросповідання.
Таке бабло дозволяло Каддафі будувати квартири та роздавати їх простим лівійцям безкоштовно. Він провів у Лівію воду, приніс бедуїнам освіту та медицину. Загалом закрив базу з елементарних потреб. Ніхуя не досвідчені побутовим комфортом лівійці буквально ссялися від щастя. Але не в вигрібну яму, як раніше, а досі невідомий для багатьох бурятів винахід — білий унітаз.
Під цю справу Каддафі годинами міг виступати перед вдячним бидлом, розповідаючи про свою пиздатість і про те, як лівійцям пощастило мати такого неперевершеного лідера нації, як він. Нікого не нагадує?))
Каддафі стверджував, що розробив теорію, здатну примирити дві теорії, що постійно гризуться між собою, — комунізм з капіталізмом. Сяк-так заправивши капіталістичний смокінг у зассате та штопанне комуністичне споднє, Каддафі заявив, що винайшов «Третю Всесвітню теорію», яку виклав у своїй «Зеленій книзі».
Застосовуючи теорію із «Зеленої книги», Каддафі душив усі громадянські свободи в Лівії, заявляючи, що урізання у правах потрібні для захисту лівійців від агресивного світу. Синдром «Фортеці» згуртував бидлові маси, які тепер весело дивилися на те, як розправляються над меншістю незгодних.
У результаті вийшло, що за будь-який прояв політичної активності або за вираз альтернативної точки зору, можна було сісти на арабську пляшку.
Під пісні та крики про звільнення Лівії від гніту злопідорських західних політичних систем, країна стала тоталітарною державою з дивакуватим диктатором, який безбожно піарить свою «Зелену книгу».
Проте Каддафі радісно заявив, що створив і втілив у життя форму правління, за якої правлять народні маси. Назвав він все це діло Джамахірією. Для виду бидло періодично зганяли на «народні з'їзди», які на з'їздах тих нічого не вирішували, але створювали видимість того, що піпл править.
Загалом, Джамахірія ця була ще та херія, але поки нещодавно голозаді лівійці звикали до благ цивілізації у вигляді халявних квартир з чистим туалетом, великої кількості ліків і книг, їм було пофіг на те, як поводиться і як живе їх полковник-суперстар.
А жив Каддафі, як у циганському раю з деякими бедуїнськими загонами: він тягався скрізь зі своїми верблюдами і жив у зарубіжжі не в готелях чи віллах, а в розкішно прибраних наметах.
Втім, коли дупа вже сильно затікала в наметі, у Каддафі було повно елітного житла по всьому світу. І хати ці ніфіга не нагадували бедуїнські печери, де в одному кутку вівці, в іншому — люди похилого віку, посередині горить багаття навколо якого риються незліченні замурзані діти, а в темному кутку батько дрючить мамку, затиснувши їй рота.
Ніфіга. Від писків моди в будинках Каддафі закладало вуха. Чувак часто вигрібав товар найкращих дизайнерських будинків для своїх палаців та вілл.
Тоді у світі дивилися на Каддафі як на звичайного тиранишку, що дорвався до бабок. Було смішно спостерігати його розфуфирені генеральські мундири, в яких він був більше схожий на Майкла Джексона в армії, ніж на грізного полковника та Героя Революції.
Проте потім Каддафі перейшов на африканські костюми і незграбні мундири засумували в коморі. Тепер Каддафі виглядав як строкате хєр зна що. Укутаний у величезну кількість кольорових ганчір'їв, рясно усипаних стразами, Каддафі з палицею в руці і з похуїзмом на обличчі, неквапливо рухався, оточений численною свитою та охороною. Кста, бодігарди в нього були лише жінки. І якщо спочатку дамочки хоч якось намагалися косити під розлючених бестій в бойовому мейку, то на старості років діда оточували роздягнені в камуфляж професіоналки анально-оральних бойових фронтів.
Незмінними були дизайнерські окуляри на пів їбліща, що сковують опухлий фейс. Якщо по молодості диктаторська морда розпухала від сливи, то на старості від кілограмів ботоксу. Як і в де кого...
Каддафі так часто ссяв у вуха лівійцям про свою піздатість, що й сам повірив у це лайно. Він вирішив, що світ без його великого розуму та величезного бабла не розбереться. Спочатку він вліз до арабських справ, потім до мусульманських, потім до африканських…
Ті, хто у справах дійсно розбирався, зазвичай мовчазно кивали, а про себе думали «Балакай мамо, люблю слухати» і поглядали на годинник, чекаючи заповітної години поділу бабла. Зазвичай, на цьому все й закінчувалося. Іноді Каддафі розумів, що його наїбали та розв'язував локальні війни. За часи правління він перевоював майже з усіма сусідами.
Коли Каддафі вирішив, що Африка для нього дрібна, він почав спонсорувати тероризм у всьому світі. Під шумок виконувалися вбивства лівійської опозиції у вигнанні. Список фінансованих ним терористів з кожним роком зростав. Деколи досить було просто виглядати як орк, щоб отримати щедрий донат від Каддафі.
Поки цей кретин не ліз у велику політику, на нього дивилися як на дивакуватого діда, у якого завжди можна було позичати грошей. Все змінилося у 1986 році, коли вибухнула бомба у берлінському кафе. Поліцаї вийшли на лівійський слід і за цим американські літаки полетіли бомбардувати Тріполі та Бенгазі.
І хоч Каддафі одержав піздюлін, але став авторитетом в антиамериканській тусовці. Це заохотило діда і він вирішив помститися, підірвавши літак над Англією. Тоді загинуло 270 людей.
На нього знову спробували наїхати, але він гордо послав усіх нахуй і став бігати по злачних місцях із плакатом «Дорого куплю ядерну зброю». Це зовсім не сподобалося американцям, і вони вирішили діяти.
Коли в тебе два тирани змагаються в їбанутості, треба дати пиздюлів тому, що сильніше, щоб усі, хто слабше попустилися.
Саме тому в 2003 році американці висунули вирок Саддаму Хусейну. Його засудили до страти і наприкінці року у прямому ефірі багатьох іракських телеканалів він був на шибенеці.
Каддафі все зрозумів і почав потихеньку відходити від підтримки тероризму. Через це авторитет його почав падати як у світі, так і в самій Лівії, де стрімко зростало населення. Грошей на утримання простих громадян треба було виділяти дедалі більше, а Каддафі на старості років пояс затягувати не збирався. Більше того, його виблядки виросли і теж захотіли собі кожний окремий басейном з баблом, щоб вистачало на дорогі тачки, величезні будинки з елітними сучками.
Вийшло як у анекдоті:
- Папа! Горілка подорожчала! Це означає, що ти менше питимеш!
- Ні, синку. Це означає, що ти менше їстимеш.
І якщо старому поколінню лівійців було ок, то новим поколінням – ні. Вони виросли освіченими людьми та їх починала кумарити повна відсутність свобод. Коли ж ще й соцпакет став дірявим, вони спочатку прихуїли, потім подивилися на Саудівську Аравію та ОЕА. Порівняння було не на користь їхнього ботоксного клоуна.
Тоді в головах лівійської молоді почали зароджуватись думки — а чому б нам не скинути цю потішну мавпу в окулярах? Коли в 2011 році в Північній Африці розпочалася Арабська весна, вони теж зчинили бунт.
Проте ті, хто думав, що Каддафі на старість років перестав бути відмороженим нелюдом, сильно обламалися. Він вважав Лівію своєю власністю, а всіх, хто намагався у нього її відібрати — ворогами, гідними лише смерті, з якими нема про що говорити і на чию думку йому насрати з найвищого мінарета.
Їбанний варвар Каддафі став знищувати міста та села повстанців, застосовуючи артилерію та авіацію. Все йшло до розгрому повстання, але вписалося в НАТО. Спочатку просто щоб старий кретин припинив займатися геноцидом свого народу. Потім альянс почав підганяти повстанцям зброю, а коли Каддафі почав юзати найманців, у справу пішов спецназ НАТО і армія Каддафі отримала лютих піздоф.
Каддафі зрозумів, що смоктнув верблюжого буйця і спробував відкупитися від країн НАТО. З повстанцями він і не думав миритися, вважаючи їх купою наркоманів, які мають бути витравлені розжареним залізом. Коли про це дізналися у народі, то в свою чергу заявили, що Каддафі чекає на смерть. Почалися смертельні наздоганяння. Для ботоксного клоуна лихо було в тому, що жодна мусульманська країна не хотіла його прийняти.
Від Каддафі загубилися всі його кенти-товариші. Поруч були лише мудаки, що загрузли з ним по лікті в крові. Це кодло гнали, як паршивих тварин. Гнали, щоб роздерти.
Здатись, як Хусейн він не міг, застрелитися, як Гітлер він ссяв. Каддафі, як і Муссоліні, сподівався втекти.
У результаті величезну колону його машин атакував літак НАТО, втікачі намагалися сховатися в каналізаційних трубах, де їх знайшли повстанці. Після цього дупа Каддафі знайшла лопату, а після години побиття та приниження тирана пристрелили як дикого щура.
Так закінчилося життя Каддафі. Адже добрий диктатор — це обхарканий, розірваний та розтоптаний натовпом диктатор.
Сподіваємось на Пиню чекає те саме.
Серед цих лівійських дружків-пиріжків виділявся Каддафі — він був гарний, гарячий і досить добре знав математику, щоб зрозуміти, що «1» більший за «1/12».
Спочатку Каддафі став Головнокомандувачем Лівійських Збройних Сил і почав все частіше й частіше з'являтися на публіці. Вже за рік Каддафі виступав від імені всієї Першовересневої Революції, а згодом назвав себе Лідером Революції.
Якщо хтось із Ради революційного командування думав інакше і гнав на Каддафі, то швидко перетворювався на ворога Революції з усіма наслідками.
Прибравши владу в руки, Каддафі став найбагатшою людиною у світі. Нафти було багато — бедуїнів мало, через це від казкового ВВП душу населення обісцяв ноги не один економіст. Статки Каддафі оцінювалися в 200 млрд доларів. Тоді за ці гроші можна було купити весь список журналу Forbеs, а на решту ще й виїбати всіх голлівудських зірок незалежно від їхньої статі, кольору шкіри та віросповідання.
Таке бабло дозволяло Каддафі будувати квартири та роздавати їх простим лівійцям безкоштовно. Він провів у Лівію воду, приніс бедуїнам освіту та медицину. Загалом закрив базу з елементарних потреб. Ніхуя не досвідчені побутовим комфортом лівійці буквально ссялися від щастя. Але не в вигрібну яму, як раніше, а досі невідомий для багатьох бурятів винахід — білий унітаз.
Під цю справу Каддафі годинами міг виступати перед вдячним бидлом, розповідаючи про свою пиздатість і про те, як лівійцям пощастило мати такого неперевершеного лідера нації, як він. Нікого не нагадує?))
Каддафі стверджував, що розробив теорію, здатну примирити дві теорії, що постійно гризуться між собою, — комунізм з капіталізмом. Сяк-так заправивши капіталістичний смокінг у зассате та штопанне комуністичне споднє, Каддафі заявив, що винайшов «Третю Всесвітню теорію», яку виклав у своїй «Зеленій книзі».
Застосовуючи теорію із «Зеленої книги», Каддафі душив усі громадянські свободи в Лівії, заявляючи, що урізання у правах потрібні для захисту лівійців від агресивного світу. Синдром «Фортеці» згуртував бидлові маси, які тепер весело дивилися на те, як розправляються над меншістю незгодних.
У результаті вийшло, що за будь-який прояв політичної активності або за вираз альтернативної точки зору, можна було сісти на арабську пляшку.
Під пісні та крики про звільнення Лівії від гніту злопідорських західних політичних систем, країна стала тоталітарною державою з дивакуватим диктатором, який безбожно піарить свою «Зелену книгу».
Проте Каддафі радісно заявив, що створив і втілив у життя форму правління, за якої правлять народні маси. Назвав він все це діло Джамахірією. Для виду бидло періодично зганяли на «народні з'їзди», які на з'їздах тих нічого не вирішували, але створювали видимість того, що піпл править.
Загалом, Джамахірія ця була ще та херія, але поки нещодавно голозаді лівійці звикали до благ цивілізації у вигляді халявних квартир з чистим туалетом, великої кількості ліків і книг, їм було пофіг на те, як поводиться і як живе їх полковник-суперстар.
А жив Каддафі, як у циганському раю з деякими бедуїнськими загонами: він тягався скрізь зі своїми верблюдами і жив у зарубіжжі не в готелях чи віллах, а в розкішно прибраних наметах.
Втім, коли дупа вже сильно затікала в наметі, у Каддафі було повно елітного житла по всьому світу. І хати ці ніфіга не нагадували бедуїнські печери, де в одному кутку вівці, в іншому — люди похилого віку, посередині горить багаття навколо якого риються незліченні замурзані діти, а в темному кутку батько дрючить мамку, затиснувши їй рота.
Ніфіга. Від писків моди в будинках Каддафі закладало вуха. Чувак часто вигрібав товар найкращих дизайнерських будинків для своїх палаців та вілл.
Тоді у світі дивилися на Каддафі як на звичайного тиранишку, що дорвався до бабок. Було смішно спостерігати його розфуфирені генеральські мундири, в яких він був більше схожий на Майкла Джексона в армії, ніж на грізного полковника та Героя Революції.
Проте потім Каддафі перейшов на африканські костюми і незграбні мундири засумували в коморі. Тепер Каддафі виглядав як строкате хєр зна що. Укутаний у величезну кількість кольорових ганчір'їв, рясно усипаних стразами, Каддафі з палицею в руці і з похуїзмом на обличчі, неквапливо рухався, оточений численною свитою та охороною. Кста, бодігарди в нього були лише жінки. І якщо спочатку дамочки хоч якось намагалися косити під розлючених бестій в бойовому мейку, то на старості років діда оточували роздягнені в камуфляж професіоналки анально-оральних бойових фронтів.
Незмінними були дизайнерські окуляри на пів їбліща, що сковують опухлий фейс. Якщо по молодості диктаторська морда розпухала від сливи, то на старості від кілограмів ботоксу. Як і в де кого...
Каддафі так часто ссяв у вуха лівійцям про свою піздатість, що й сам повірив у це лайно. Він вирішив, що світ без його великого розуму та величезного бабла не розбереться. Спочатку він вліз до арабських справ, потім до мусульманських, потім до африканських…
Ті, хто у справах дійсно розбирався, зазвичай мовчазно кивали, а про себе думали «Балакай мамо, люблю слухати» і поглядали на годинник, чекаючи заповітної години поділу бабла. Зазвичай, на цьому все й закінчувалося. Іноді Каддафі розумів, що його наїбали та розв'язував локальні війни. За часи правління він перевоював майже з усіма сусідами.
Коли Каддафі вирішив, що Африка для нього дрібна, він почав спонсорувати тероризм у всьому світі. Під шумок виконувалися вбивства лівійської опозиції у вигнанні. Список фінансованих ним терористів з кожним роком зростав. Деколи досить було просто виглядати як орк, щоб отримати щедрий донат від Каддафі.
Поки цей кретин не ліз у велику політику, на нього дивилися як на дивакуватого діда, у якого завжди можна було позичати грошей. Все змінилося у 1986 році, коли вибухнула бомба у берлінському кафе. Поліцаї вийшли на лівійський слід і за цим американські літаки полетіли бомбардувати Тріполі та Бенгазі.
І хоч Каддафі одержав піздюлін, але став авторитетом в антиамериканській тусовці. Це заохотило діда і він вирішив помститися, підірвавши літак над Англією. Тоді загинуло 270 людей.
На нього знову спробували наїхати, але він гордо послав усіх нахуй і став бігати по злачних місцях із плакатом «Дорого куплю ядерну зброю». Це зовсім не сподобалося американцям, і вони вирішили діяти.
Коли в тебе два тирани змагаються в їбанутості, треба дати пиздюлів тому, що сильніше, щоб усі, хто слабше попустилися.
Саме тому в 2003 році американці висунули вирок Саддаму Хусейну. Його засудили до страти і наприкінці року у прямому ефірі багатьох іракських телеканалів він був на шибенеці.
Каддафі все зрозумів і почав потихеньку відходити від підтримки тероризму. Через це авторитет його почав падати як у світі, так і в самій Лівії, де стрімко зростало населення. Грошей на утримання простих громадян треба було виділяти дедалі більше, а Каддафі на старості років пояс затягувати не збирався. Більше того, його виблядки виросли і теж захотіли собі кожний окремий басейном з баблом, щоб вистачало на дорогі тачки, величезні будинки з елітними сучками.
Вийшло як у анекдоті:
- Папа! Горілка подорожчала! Це означає, що ти менше питимеш!
- Ні, синку. Це означає, що ти менше їстимеш.
І якщо старому поколінню лівійців було ок, то новим поколінням – ні. Вони виросли освіченими людьми та їх починала кумарити повна відсутність свобод. Коли ж ще й соцпакет став дірявим, вони спочатку прихуїли, потім подивилися на Саудівську Аравію та ОЕА. Порівняння було не на користь їхнього ботоксного клоуна.
Тоді в головах лівійської молоді почали зароджуватись думки — а чому б нам не скинути цю потішну мавпу в окулярах? Коли в 2011 році в Північній Африці розпочалася Арабська весна, вони теж зчинили бунт.
Проте ті, хто думав, що Каддафі на старість років перестав бути відмороженим нелюдом, сильно обламалися. Він вважав Лівію своєю власністю, а всіх, хто намагався у нього її відібрати — ворогами, гідними лише смерті, з якими нема про що говорити і на чию думку йому насрати з найвищого мінарета.
Їбанний варвар Каддафі став знищувати міста та села повстанців, застосовуючи артилерію та авіацію. Все йшло до розгрому повстання, але вписалося в НАТО. Спочатку просто щоб старий кретин припинив займатися геноцидом свого народу. Потім альянс почав підганяти повстанцям зброю, а коли Каддафі почав юзати найманців, у справу пішов спецназ НАТО і армія Каддафі отримала лютих піздоф.
Каддафі зрозумів, що смоктнув верблюжого буйця і спробував відкупитися від країн НАТО. З повстанцями він і не думав миритися, вважаючи їх купою наркоманів, які мають бути витравлені розжареним залізом. Коли про це дізналися у народі, то в свою чергу заявили, що Каддафі чекає на смерть. Почалися смертельні наздоганяння. Для ботоксного клоуна лихо було в тому, що жодна мусульманська країна не хотіла його прийняти.
Від Каддафі загубилися всі його кенти-товариші. Поруч були лише мудаки, що загрузли з ним по лікті в крові. Це кодло гнали, як паршивих тварин. Гнали, щоб роздерти.
Здатись, як Хусейн він не міг, застрелитися, як Гітлер він ссяв. Каддафі, як і Муссоліні, сподівався втекти.
У результаті величезну колону його машин атакував літак НАТО, втікачі намагалися сховатися в каналізаційних трубах, де їх знайшли повстанці. Після цього дупа Каддафі знайшла лопату, а після години побиття та приниження тирана пристрелили як дикого щура.
Так закінчилося життя Каддафі. Адже добрий диктатор — це обхарканий, розірваний та розтоптаний натовпом диктатор.
Сподіваємось на Пиню чекає те саме.