Річард. Це канадський сфінкс, що поїхав до Польщі роки два тому. Я бачив його двічі і обидва рази намагався забути. Його приносила Настя — мила дівчинка років дванадцяти. Її мама, Олена, зазвичай приходила тільки за кормом або іграшками. Про кота я дізнався від неї — на фото Річік був лисим створінням асфальтно-гумового кольору з розумними зеленими очима. І всім своїм виглядом він показував, що ненавидить фото, камеру і власнка камери. Його фото можна було б використовувати для відлякування ворогів, зурочення городів та скисання молока.
Настя прийшла вперше влітку і принесла кошик з незадоволеною пикою, що глянула на мене з його дна.
— Дядь-Міш, це Річік, вам мама показувала! Йому треба повибирати вітамінки.
Вітамінками називалися вітамінізовані ласощі і їх було реально достобіса видів. А купити можна було тільки пакетик на 10 шт. Загалом, ми так не робили, але в порядку винятку я дозволив Насті по одній пропонувати сірому демону ті вітамінки. Річік вибрав рибу і кролика, Настя заплатила за пакетики і я ще довго не бачив кота в магазині.
Ми зустрілися вдруге пізно восени, коли ще не увімкнули опалення і, чесно кажучи, стояв неймовірний для цієї пори року дубак. Настя принесла пухнасту ковдру, загорнуту кульочком, як насіння, яким бабці торгують. У кульочку був джміль або дитинча перфоратора, бо звідти доносилося гудіння.
- Ми з Річіком до вас одягатися прийшли. Бо він мерзне і може застудитися. - Настя як завжди життєрадісна дівчинка. А у кульку, значить, антипод. Бл@.
- У нас є одяг для сфінкса, тільки одягатимеш сама, у нас таке правило.
- Добре, дядь-Міш, давайте.
Даю светр і курточку, мала розгортає кульок...
Бл@. На ковдрі сиділо щось страшне. Обличчя (бо назвати це мордою язик не повертався) Річіка виражало суміш ненависті, презирства, огиди і страху. І він гудів як осине гніздо. "3,14здець" - подумав я.
- Річік трохи нервується, він думає, що ви — ветеринар! - Повідомила Настя. - Ми позавчора хотіли підрізати йому кігті і почистити вуха. У ветеринара. Він втік.
- Річік...? - З надією поцікавився я.
- Нє-є. Ветеринар. І тато теж утік. Сказав, що купить цигарки і повернеться, а сам чекав на вулиці.
Щоб ви не подумали, що я зовсім ссикло — розлючений і наляканий кіт — це крапля концентрату 3,14здецю. Бо воно саме не знає, що робить,тож робить максимально нелогічно і захищається куди попало.
- Ага. Тоді тобі треба для нього намордник, у мене є один котячий*.
Ми справді тримаємо кілька намордників для собак і котів, на випадок, якщо треба щось наміряти, а чотирилапий клієнт клієнт буде сильно проти.
Надіти цей девайс вийшло майже одразу. Річік увімкнув режим сирени і замість гудіння вив. Звук був такий, ніби торбу демонів облили святою водою. Зупинявся тільки щоб набрати повітря. Настя одягала. Річік вив. Я молився, щоб одяг підійшов.
Відкрилися двері, зайшов дядько з таксою. Зробив таке обличчя (О_О) і вийшов. Такса, здавалося, зараз викличе екзорцистів.
- Ой, як йому гарно тепер! Він ніби тигр! — Сказала Настя. В цей час у наморднику кіт шипів, плювався і по-всякому матюкав оце усе. — Я беру.
Я зітхнув з полегшенням. Настя зняла на мордник і, певно, я був миттєво проклятий на всі мої реінкарнації. Принаймні, саме цю думку транслював Річік.
- А, ще дядь-Міш! Котик трохи понервувався, дайте нам іще пакетик вітамінок, щоб він не ображався.
Настя прийшла вперше влітку і принесла кошик з незадоволеною пикою, що глянула на мене з його дна.
— Дядь-Міш, це Річік, вам мама показувала! Йому треба повибирати вітамінки.
Вітамінками називалися вітамінізовані ласощі і їх було реально достобіса видів. А купити можна було тільки пакетик на 10 шт. Загалом, ми так не робили, але в порядку винятку я дозволив Насті по одній пропонувати сірому демону ті вітамінки. Річік вибрав рибу і кролика, Настя заплатила за пакетики і я ще довго не бачив кота в магазині.
Ми зустрілися вдруге пізно восени, коли ще не увімкнули опалення і, чесно кажучи, стояв неймовірний для цієї пори року дубак. Настя принесла пухнасту ковдру, загорнуту кульочком, як насіння, яким бабці торгують. У кульочку був джміль або дитинча перфоратора, бо звідти доносилося гудіння.
- Ми з Річіком до вас одягатися прийшли. Бо він мерзне і може застудитися. - Настя як завжди життєрадісна дівчинка. А у кульку, значить, антипод. Бл@.
- У нас є одяг для сфінкса, тільки одягатимеш сама, у нас таке правило.
- Добре, дядь-Міш, давайте.
Даю светр і курточку, мала розгортає кульок...
Бл@. На ковдрі сиділо щось страшне. Обличчя (бо назвати це мордою язик не повертався) Річіка виражало суміш ненависті, презирства, огиди і страху. І він гудів як осине гніздо. "3,14здець" - подумав я.
- Річік трохи нервується, він думає, що ви — ветеринар! - Повідомила Настя. - Ми позавчора хотіли підрізати йому кігті і почистити вуха. У ветеринара. Він втік.
- Річік...? - З надією поцікавився я.
- Нє-є. Ветеринар. І тато теж утік. Сказав, що купить цигарки і повернеться, а сам чекав на вулиці.
Щоб ви не подумали, що я зовсім ссикло — розлючений і наляканий кіт — це крапля концентрату 3,14здецю. Бо воно саме не знає, що робить,тож робить максимально нелогічно і захищається куди попало.
- Ага. Тоді тобі треба для нього намордник, у мене є один котячий*.
Ми справді тримаємо кілька намордників для собак і котів, на випадок, якщо треба щось наміряти, а чотирилапий клієнт клієнт буде сильно проти.
Надіти цей девайс вийшло майже одразу. Річік увімкнув режим сирени і замість гудіння вив. Звук був такий, ніби торбу демонів облили святою водою. Зупинявся тільки щоб набрати повітря. Настя одягала. Річік вив. Я молився, щоб одяг підійшов.
Відкрилися двері, зайшов дядько з таксою. Зробив таке обличчя (О_О) і вийшов. Такса, здавалося, зараз викличе екзорцистів.
- Ой, як йому гарно тепер! Він ніби тигр! — Сказала Настя. В цей час у наморднику кіт шипів, плювався і по-всякому матюкав оце усе. — Я беру.
Я зітхнув з полегшенням. Настя зняла на мордник і, певно, я був миттєво проклятий на всі мої реінкарнації. Принаймні, саме цю думку транслював Річік.
- А, ще дядь-Міш! Котик трохи понервувався, дайте нам іще пакетик вітамінок, щоб він не ображався.
